Аристократичне дитя богеми

Таких як він — творців, що всотали у саму плоть пристрасті й неоковирності свого часу, із усією його жорстокістю та шармом, особливо цінують нащадки. Він прожив коротке й драматичне життя. Аристократ за народженням, він був, здавалося б, запрограмований Долею на безтурботне життя. Але у його випадку вона зволила піднести саркастичний і безжальний приклад «вищого» свавілля. Приклад цей вельми вражаючий і повчальний.

Народжений літати...

24 листопада 1864 року в родовому маєтку на півдні Франції на світ з’явився хлопчик, чиє ім’я увібрало в себе усю велич його славетних предків — Анрі–Марі–Раймон де Тулуз–Лотрек–Монфа, нащадок графів Тулузьких і віконтів Лотреків, коріння яких губиться у ґенеалогічних нетрях королівських сімей Франції та Англії, сходячи до епохи Карла Великого. Доля жорстоко покепкувала, зводячи разом його батьків: граф Альфонс де Тулуз–Лотрек був знаний своєю ексцентричністю, любив виставити себе і переслідував кожну спідницю, графиня Адель, навпаки, була тихою та богобоязною жінкою. Поки її чоловік віявся десь поза домівкою, вона цілковито присвячувала себе синові.

В атмосфері любові та піклування хлопчик рік за роком оволодівав науками «вищого світу». У сім’ї всі були талановиті і вміли малювати. Переважну частину часу Анрі проводив у замку Боск, неподалік від Альбі. Він був єдиною дитиною в сім’ї (молодший брат помер немовлям). Але на самотність не нарікав. Як і багато аристократичних нащадків, він захопився кіньми й собаками і з дитинства малював тварин (як, втім, і численні карикатури на оточуючих).

Виявилося вроджене захворювання кісток — наслідок кровозмішувального шлюбу його батьків (граф Альфонс та графиня Адель були кузенами). Зростав хлопчик кмітливим та цікавим, вчився вдома під керівництвом матері та приватних педагогів. Лихо трапилося в 1878 році, коли на канікулах у Альбі Анрі зламав ліву ногу, через рік зламав праву, і вони перестали рости. Далі все життя художник пересувався, важко спираючись на палицю. Він так уже більше ніколи й не виріс, зупинившись на 152 сантиметрах. Його голова була непропорційно великою, і складалося враження, що обличчя дорослої людини «напнене» на дитячі ноги. І хода була дивна — «у гойдалку», по–качиному. Але сам він фізичних недоліків не приховував і першим кепкував із них.

Париж, Париж...

Батьки вітали його захоплення мистецтвом, розуміючи, що, ставши дорослим, їх син не зможе вести життя, типове для більшості аристократів. На початку 1882 року він із матір’ю перебрався до Парижа і незабаром потрапив до майстерні популярного тоді Леона Бонна. Майстер оцінив здібності нового учня, однак не прийняв його «незграбного», дещо гротескного малюнку: «Ти малюєш непогано. Але занадто відверто і жорстоко».

Пізніше він — у майстерні Фернана Кормона. Ван Ґоґ із 1886 року також вчився у Кормона, і деякий час Лотрек дружив із великим голландцем — до його від’їзду на південь, до Арлю. У січні 1884–го Тулуз–Лотрек відкрив власну майстерню на богемному Монмартрі. Мати вважала, що це — дикий квартал, де панує розбещеність. На думку графа Альфонса, жити тут — це паплюжити старовинне ім’я Тулуз–Лотреків. Він переконав Анрі узяти собі псевдонім, і той підписав кілька своїх робіт анаграмою «Трекло», але, врешті, відмовився від неї.

Завдяки своїй незвичній зовнішності Тулуз–Лотрек незабаром став відомим усьому Монмартру. Привітність та живий розум робили його душею будь–якої компанії. Дивна справа — понівечене тіло не відвертало від нього жінок, він користувався їх прихильністю. Серед його коханок була, наприклад, натурниця (пізніше — художниця, мати художника Моріса Утрілло) Сюзанна Валадон, в ті часи — одна з найкрасивіших парижанок. Зберігся її портрет роботи художника.

У колі його друзів найбільше було письменників та художників. Але до нього тягнулися також марґінали, викинуті на узбіччя життя. До людей, які зазнали життєвого фіаско, Лотрек ставився з симпатією. Анрі почувався таким же парією, як і вони. Дружив він і з багатьма місцевими проститутками. Він приваблював до себе людей, ніколи нікого не образив словом і ніколи не хизувався розумом. Втім алкоголь, котрим Тулуз–Лотрек зловживав, гнітюче змінював його — у стані сп’яніння художник ставав нестерпним. «Зачарованого Вакхом», його повсякчас тягло втнути щось немислиме. Кілька разів його заарештовували поліцейські. І те, що жодного разу не потрапив під суд, можна вважати дивом.

Грошей йому вистачало. Але він мріяв про художню славу і намагався продавати свої роботи. Художник пропонував свої малюнки редакціям газет та часописів, виставляв картини у галереях. Одним із перших покупців його картин став старший брат Вінсента Ван Ґоґа, Тео. Критики прихильно ставилися до його творчості, але відомим серед широкої публіки Лотрека зробили не живописні твори, а «супутні» — декорації та костюми до спектаклів, рекламні афіші, обкладинки для нотних видань тощо.

Майже вся творчість Анрі де Тулуз–Лотрека автобіографічна. Одні герої його картин — проститутки, їхні клієнти, паризькі клошари, п’янички — зосталися безіменними, інші ж — легко впізнавані. На його полотнах з’являються лише обличчя супутників його життя — байдуже, чи були вони друзями, ріднею чи випадковими знайомими. Те, що художнику доводилося співіснувати з різними верствами суспільства, дозволило йому уникнути одноманітності — серед його героїв ми зустрінемо аристократів, письменників, спортсменів, лікарів, співачок. Ще у 1870–ті імпресіоністи не на жарт захопилися зображенням сучасного паризького життя, і воно стало однією з «фішок» імпресіонізму як художньої течії. Життя і творчість художника нероздільно пов’язані з ілюстрацією розваг, що пишно розквітли в Парижі у «спокусливі» 1890–ті. Серед визнаних шедеврів Лотрека — такі полотна, як «Танець у «Мулен Руж», «Салон на вулиці Мулен» (публічний дім у Парижі), «У «Мулен Руж», які демонструють його схильність до загостреного сприйняття дійсності, майже карикатурності образів.

Однак найбільшу популярність художнику принесли створені ним плакати (переважно — літографії), які нині вважають шедеврами. А сам він — одним із видатних графіків XIX століття. У 1890–ті визначилося коло «зірок», що сяяли на тодішній естраді: Ла Гулю («Ненажера»), Валентин Дезоссе («Безкістний»), Джейн Авріль, Іветт Гільбер, Арістід Брюан. Усі вони стали героями картин та афіш Тулуз–Лотрека (які заклали потужний «іміджевий посил» у сьогоднішню індустрію рекламних банерів). Останні принесли авторові славу видатного майстра нового «плакатного» жанру. Серед його літографій є різножанрові роботи — навіть карти меню. У паризькому Музеї декоративних мистецтв, що розташований у північному крилі Лувру, до початку січня триває виставка плакатів Тулуз–Лотрека, присвячена його внескові першопрохідця у сучасне плакатне мистецтво. Вона зібрала майже всі (26 із 31) створені ним плакати.

Він добре володів англійською мовою, чудово знав англійську культуру і захоплювався нею. А у 1890–ті роки чотири рази відвідував Лондон, де познайомився з Оскаром Уайльдом. Слава письменника завжди мала присмак скандальності: він навіть відбув тюремне ув’язнення за звинуваченням у гомосексуалізмі. Роботи Тулуз–Лотрека подобалися Уайльду, і художник зібрався було написати його портрет, але той виявився зайнятий. І все–ж портрет «відбувся» — він був створений майстром «за мотивами» начерків, виконаних ним у Лондоні 1895 року.

Піти, як личить Художнику

У 35 років Анрі був невиправним алкоголіком і страждав на сифіліс. Друзі намагалися допомогти йому, прагнучи вирвати Тулуз–Лотрека з «вирви» нічного Парижа. Вони влаштовували йому поїздки до Лондона, але, повернувшись, він кожного разу брався за старе.

На початку 1899 року мати Анрі найняла для нього двох чоловіків–«доглядалок», а після чергового нападу білої гарячки (з манією переслідування) наполягла на тому, щоб син ліг до психіатричної лікарні неподалік від Парижа. Вийшовши з клініки, художник поїхав на атлантичне узбережжя. Там і далі писав, але робота йшла мляво. Незабаром художник знову запив так, начебто волів якомога скоріше звести рахунки з життям. Зиму 1900—1901 років Тулуз–Лотрек провів у Бордо, а у квітні 1901 повернувся до Парижа і, певне, передчуваючи, що цей рік для нього стане останнім, почав приводити до ладу свої справи, завершив низку незакінчених картин. До Парижа художник приїхав худим, «був слабкий, але зберіг розум і присутність духу». 15 липня Лотрек назавжди полишив Париж. У серпні, на атлантичному узбережжі, він пережив інсульт, який паралізував половину тіла. Графиня Адель, що жила тоді в замку неподалік від Бордо, забрала його до себе. Там він і помер 9 вересня 1901 року у віці 36 років.

Незважаючи на те, що життя Анрі де Тулуз–Лотрека виявилося коротким, до того ж понівеченим хворобами, він зумів лишити по собі величезний спадок. У шеститомному каталозі його робіт, виданому 1971 року, перелічені 737 картин, 275 акварелей, 369 гравюр і близько 5000 малюнків. У історії мистецтва він застиг десь «поміж» — свідомо відійшов від імпресіонізму, а своїм декоративно–гротескним стилем передрік модерн прийдешньої епохи. А головне — він залишився Художником «без клейма», який «випав із шеренги».