Що є ваша партія без української «меншості»?!

Шановні добродії і добродійки, нещодавно відбувся з’їзд вашої партії, на якому ви позиціонували її з іменем В’ячеслава Чорновола. Мабуть, чимало з вас, простих партійців, вважає, що нині ваша партія дотримується тих настанов, які визначив В’ячеслав Чорновіл. Та що це далеко не так, свідчить те, що з партії Руху змушені були вийти найближчі соратники В’ячеслава — довголітній політв’язень совєтських таборів Іван Гель, дружина В’ячеслава Атена Пашко, відомий зі своєї активної праці у підпільному «Українському віснику» Ярослав Кендзьор, один із близьких друзів В’ячеслава Чорновола з часів комуністичного режиму Лесь Танюк... А опісля почалося виключання з партії Руху всіх «неугодних», тобто незгодних з «генеральною лінією», яку проводять її теперішні керівники.

Як на тоталітарного зразка партію, це явище не нове — так формувалася партія більшовиків, а чим це закінчилося, ви знаєте самі. А В’ячеслав Чорновіл не засновував ні тоталітарної партії, ні партії свого імені. Та ми не хочемо звинувачувати всіх вас у намаганні діяти за більшовицьким принципом — радше, багато хто з вас не зауважує, що нині дії партійного керівництва не сумісні з демократичними засадами, яких дотримувався В’ячеслав, поставивши на кін свого життя боротьбу не лише з будь–якими тоталітарними проявами, а й боротьбу з угодовством і політиканством, боротьбу за моральні пріоритети української нації, за правду про її історичне минуле і утвердження її високого культурного статусу.

Вірогідно, ви скажете, що все це є й вашою метою. Проте ваша партія вибрала нині тактику втечі від боротьби й угодовство, а таким тенденціям завжди протистояв В’ячеслав Чорновіл. Але ж хіба не є втечею від боротьби й угодовством намагання підфастригуватися під Блок імені Юлії Тимошенко? А єдиним аргументом на оправдання такої тактики стало те, що названа вище особа є начебто виграшним кандидатом у президенти завдяки начебто «високому рейтингові». Та найгірше, що ваша партія засвідчила зневіру і навіть цинічну зневагу до українців, які, коли приходить час, вміють оцінити найкращі досягнення свого державного керманича і тим виявити велич свого духа.

Ще недавно стояли в руїнах Батурин і Чигирин — нині вони наша гордість і краса, якою пишатиметься кожен українець, як пишаються Краківським Вавелем поляки чи палацами Санкт–Петербурга росіяни...

Ще недавно світ не чув про страхітливий геноцид — Голодомор, а нині мільйони жертв України постали перед людством не лише як свідки злочинного більшовицького режиму, а й як пересторога перед його реліктами.

Ще недавно лише жменька свідомих тої нечуваної трагедії, яку пережила Україна, повторяли Шевченкові слова «І не пом’яне батько з сином, не скаже синові «Молись! Молися сину: за Вкраїну його замучили колись». А нині в молитві схиляє голову діючий Президент України, а з ним і нація, в меморіалах «Биківня», «Дем’янів Лаз», «Тюрма на Лонцького», і є створений за указом Президента Інститут національної пам’яті... Бо такі меморіали мають бути в кожному місті і містечку України як свідчення її Хресної Дороги (тому Президент у своїх виступах називає кожне місце в кожному обласному центрі, де лежать невинно убієнні енкаведистськими вовкулаками. Проте ваша обраниця аж ніяк не поспішає поставити на засіданнях Кабміну питання про підтримку встановлення таких меморіалів, натомість, аж на чотирьох його засіданнях вимагає ввести у ВАК патологічного україножера Дмитра Табачника)...

Ще недавно визначні діячі України, борці за її свободу поголовно вважалися «злочинцями» — нині, за указами Президента, вони мають бути заслужено вшановані всією Україною, День Соборності України став державним святом, на високому державному рівні вшановують і Героїв Крут... Та зневажають ці укази не лише виплодки більшовицької і російсько–шовіністичної зграї, а й деякі державні чиновники — представники БЮТ.. .

Ще недавно різні релігійні конфесії не стали б на спільну молитву — а нині ініційовані діючим Президентом спільні молитви за Україну ознаменувалися небесним дивом, веселковим колом над собором святої Софії.

Ще зовсім недавно здавалася нездійсненною ідея примирення нації на фактах правди про історію і боротьбу УПА — Армії нескорених... Та ось за останні півтора року виставка про УПА, сформована СБУ і Центром досліджень визвольних змагань, об’їхала всі обласні центри України за сприяння Фонду «Україна 3000» Катерини Ющенко. І віддає честь нескореним Президент України, і плачуть багатотисячні громади у Луцьку, Тернополі, Івано–Франківську...

Чому ви не задумуєтесь ні над цими фактами, ні над низкою інших, визначальних для суверенної держави (наприклад, над чіткою позицією Ющенка відносно антиукраїнських заяв влади Росії), а волієте огуду, навіть якщо йдеться про віддавна болючу й особливо важливу проблему — відновлення генофонду нації? Адже лише діючий Президент поставив її на чільне місце. На вашому ж з’їзді прозвучали такі брудні слова одного з тих, хто обрав собі вашу партію за ярмарок злослів’я, що соромно їх повторити. А говорити ви мали б, і говорити з визнанням і вдячністю, хоча б про будівництво, з ініціативи і сприяння Катерини Ющенко, лічниці з новітнім медичним обладнанням для важко хворих дітей України... Та ба, ваш з’їзд волів чути смердючу балаканину, якою пропахла й ваша партійна газета...

Чому? Чому ви, начебто ще «рухівці», не піднялися до того розуміння, яке виявили навіть представники російської інтелігенції в опутівленій Москві (за опитуванням російського радіо «Ехо Москви», понад 30 відсотків сказали, що голосували б за такого президента, як Віктор Ющенко)? Не кажемо вже про те, що ви мали б прислухатися до Анатолія Стріляного (знакова ж постать), котрий переконливо ствердив (стаття в газеті «Україна молода»), що Президент Ющенко — лідер нації!... І, нарешті, задумайтесь, як оцінив би вище наведені факти В’ячеслав Чорновіл? Зрештою, це питання риторичне, бо Чорновіл керувався любов’ю до свого народу і совістю. І ніколи не вираховував би «виграшного» кандидата, щоб піти з ним на компроміс (як не пішов на компроміс із Леонідом Кравчуком, який, до речі, своїм указом прирівняв учасників злочинних каральних кадебістських загонів до учасників Великої Вітчизняної війни), бо не зрадив би навіть невеликої когорти однодумців.

Чому не думаєте, що ваші аргументи, начебто за В. Ющенка проголосує заледве кілька процентів (5 чи 7) — це зрада, з вашого боку, уже не невеликої когорти, а кількох мільйонів, які є реальним моральним потенціалом нації? І тому їх не хоче і не може зрадити Ющенко!

А це люди, які не ідеалізують діючого Президента і тому не приховують своїх критичних зауважень щодо його деяких помилок, бо не керуються «совковським» принципом трактувати державного діяча, як кумира. Адже вони знають, що ніколи і ніде у світі жоден державотворець не був святим і не сформував ідеального ладу, проте водночас задають собі слушне питання «що було б з Україною, якби з огляду на неймовірно важкий стан здоров’я Віктор Ющенко полишив свою посаду?».

Це люди, які переконані — і це основне — що становлення справжньої і сильної Української Держави вимагає жертовної праці і моральної відповідальності всієї української спільноти. А така спільнота лише починає формуватися, бо посткомуністична Україна — немов запущена нива, де бал правлять, прикриваючись гаслами демократії і недоторканністю, обрані обдуреним людом злочинці (серед яких, як зауважує Віктор Ющенко, є й рецидивісти з кількома «ходками»), де рясно проріс бур’ян малоросійщини, україножерства, російського шовінізму, злочинної «п’ятої колони», невігластва, табачництва, марковщини, бузинівщини і ін.

Це люди, які знають — те, що зробив Ющенко, ввійде в історію як чин національного лідера і справжнього українського Президента. І розуміють, що він, зумівши на нашій спустошеній землі здійснити лише за пару років дещицю великих справ, спроможний зробити значно більше...

Чи ж вам не відомо, що перемога — за такими людьми, бо вони не бояться боротьби і випробувань, тому щораз більше українців стає на їхню позицію — на ваш погляд, позицію «меншості»?

Та що є нині ваша партія без цієї «меншості»? Ви ж, фактично, створили (створюєте) нову «кишенькову» партію, безіменний ощипок у персоналізованому блоці — вона не «рух», а «безрух».

Очевидно, ви мали право створити свою партію — партію імені свого керівника Бориса Тарасюка і, таким чином, чесно постулувати свої наміри і надії, що ваші чільники отримають, поруч із БЮТівцями, високі державні посади. Але в такому разі ваша партія не має права прикриватися іменем В’ячеслава Чорновола. Не має права! Це категорична вимога його посестер і побратимів, які, знаємо, її підтримають.

Мирослава ЗВАРИЧЕВСЬКА, Ірина КАЛИНЕЦЬ, Стефанія ШАБАТУРА,
посестри В’ячеслава Чорновола, колишні політв’язні

текст звернення підтримали: Атена Пашко, Орислава Хомик, Ярослав Кендзьор, Іван Стойко, Михайло Голубець, Богдан Стельмах, Борис Возницький, Лесь Танюк, Іван Гель, Михайлина Коцюбинська, Ігор Калинець, Дарія Гусак, Віра Лясковська, Неоніла Крюкова, Роман Ткач, Микола Кульчинський та інші (понад 60 підписів).