«УМ» продовжує цикл нарисів про «малий туристичний Київ». Так ми вирішили назвати матеріали про столичні пам’ятні місця, які зазвичай не включають до традиційних путівників. Бо це не Лавра і не Софія, не Хрещатик і не Андріївський узвіз. Корінні кияни розповідають нашому виданню про знакову топоніміку Києва, яка або відійшла у минуле (як Євбаз, про який минулого разу говорив Олесь Ільченко), або існує здебільшого в усних переказах, перетворюючись мало–помалу на урбаністичну легенду. Дача Хрущова у Києві — ще не легенда, але вже й не реальність. Або реальність, приправлена вигаданими подробицями та відчутно міфологізована. Зауважу, що дитинство авторки цих рядків пройшло між двома чудовими парками (точніше, між парком і лісом, між Нивками та Сирцем). Гуляючи по парку, що звався у ті часи «Парком Ленінського комсомолу» та тягнувся вздовж проспекту Перемоги, між станціями метро «Нивки» і «Берестейська», я всотувала розмови дорослих і так собі зрозуміла, що саме в районі «Берестейської» жив собі якийсь Хрущов (у п’ять–шість років це ім’я ні про що не говорило, а лише малювало здорового жука у піджаку та картузі) і мав тут дачу з озерами. Причому — цю деталь я пам’ятаю вже добрих тридцять років! — в одному озері плавали тільки білі лебеді, а в другому — тільки чорні. «А де озера?» — запитувала я. «А ось», — показували мені на невиразні і не зовсім чисті ставки. «А де ж лебеді?». — «А лебеді полетіли», — казали мені під мої гіркі схлипи через те, що я вже ніколи не побачу цей унікальний птахоподіл на чорних та білих. Не знаю, чи жив Хрущов ще й на Берестейській (радянська партноменклатура цілком могла мати «мазаночки» по всьому місту), та все ж моя дитяча історія про його дачу виявилась байкою з підмоченою репутацією. Справжня дача Хрущова була на вулиці Герцена, розповідає «УМ» Євгенія Кононенко. Як з’ясувалось, у неї з цим місцем пов’язані свої власні рефлексії та спомини. А згадує вона, зокрема, таке: