Допоможи їм, МВФ!

Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко зробила заяву, яка рішуче заперечує все, що вона говорила досі: грошей, мовляв, у бюджеті катма і без допомоги Міжнародного валютного фонду економіку України чекає неминучий крах. Такий вияв відчаю прозвучав з її вуст позавчора під час зустрічі з послами зарубіжних держав, яких вона вмовляла вплинути на уряди своїх держав — аби ті замовили за нас словечко перед Фондом і той змінив гнів на милість і таки надав черговий транш кредиту «стенд–бай». «Співпраця з МВФ — це наша головна антикризова програма», — своїми устами мовила Прем’єрка фразу, фактично розписавшись у повному безсиллі власної економічної програми.

Навіть ураховуючи, що Юлія Володимирівна як хороший оратор завжди говорить аудиторії те, що вона хоче почути, і на зустрічі з дипломатами, можливо, згущувала фарби, аби розжалобити потенційні «грошові мішки», об’єктивно ситуація в країні виглядає невтішною. Сама за себе говорить «дірка» нашого державного бюджету — 40 мільярдів гривень. А це означає, що без вливань міжнародних донорів країна не зможе оплачувати свої видатки.

Зізналася Юлія Тимошенко і в тому, звідки держава взяла гроші на оплату російського газу. Кошти також надійшли з Європи і є так званим «спеціальним правом запозичення», призначеним тільки для покриття дефіциту платіжного балансу держави. Як і, до речі, сам кредит «стенд–бай», який мав бути використаним для потреб Національного банку, а фактично, з дозволу керівництва МВФ, був витрачений на підтримку провального держбюджету. Подібні «пожежні» заходи, як стверджують аналітики, дуже згубно впливають на економіку країни.

«Україна розраховується за газ, але це дається їй дуже дорогою ціною, — визнала Юлія Володимирівна перед зарубіжними послами, вже не вихваляючи свої газові домовленості з Росією, які раніше вона називала блискучою перемогою. — Якби не було співпраці України й МВФ, то прожити цей рік було би майже неможливо»...

Пояснивши, що економіка України фактично лежить у реанімації на апараті штучного дихання від фірми «МВФ», Юлія Володимирівна щонайменше двічі розписалася у власному безсиллі. Перший раз — коли зізналася, що так і не змогла підвищити ціни на газ усередині країни. Хоча саме цей крок — стовідсоткова компетенція уряду. І він міг би сприяти поліпшенню фінансового стану «Нафтогазу», але водночас погіршуючи прибутки «дружніх» до уряду олігархів.

Другим виявом безсилля стала чергова — публічна (!) — відмова виконувати закон. Йдеться про підписаний Президентом закон про підвищення соціальних стандартів. «І поки Конституційний Суд не прийме рішення, що закон є неконституційним, ми виконувати його не будемо», — пообіцяла Тимошенко послам, забувши про два нюанси. Перший: а що робитиме уряд, якщо суд таки ухвалить не омріяне Прем’єром, а справедливе рішення? І друге: кожен законослухняний громадянин знає: факт подавання апеляції до суду не звільняє від необхідності виконувати закон. Якщо йдеться про правову державу, звичайно.