Наші стажувальники у Польщі. (Фото автора.)
Уявіть собі студента, який отримав електронного листа: «З радістю інформуємо, що ви зараховані до групи учасників програми Study Tours to Poland. У рамках програми забезпечується оплата за проживання, харчування і проїзд». Студент нагадує білку з мультика «Льодовиковий період»: жаданий горішок на вершині он тієї гори, треба тільки видряпатися на неї. Себто — вчасно подати документи для візи, знайти супутників у дорогу й доїхати. Хух, ось тепер можна і скуштувати здобич...
«Здобич» — тому що заяви для участі в цій міжнародній програмі надходять з України, Білорусі та двох областей Росії, на одне місце претендують близько 10 студентів. Цієї осені дві групи стажерів (10 осіб у кожній) сформували тільки з українців: отримали багато гідних заяв. Стажування відбувається восени й навесні в різних містах Польщі: Варшаві, Кракові, Вроцлаві, Любліні, Лодзі... За рік фундація «Borussia», що організовує програму, приймає 200—250 студентів. «Випускників» Study Tours to Poland уже більше 1100..
Ukrainians are the best in the whole Europe! («Українці — найкращі з усієї Європи») — сказав нашій групі юнак–поляк, у якого ми питали дорогу. Мов медом помастив: то був другий вечір стажування. Нас десятеро. З усіх–усюд — Києва, Львова, Харкова, Донецька, Запоріжжя, Рівного, Івано–Франківська, Чернівців.
Раніше ми й не чули про Ольштин, колишній прусський Алленштайн — червоностріхове, готично–барокове місто на північному сході Речі Посполитої. Тут живуть близько 175 тисяч осіб. Будинки стрункі, з випнутими кишенями балконів. Це Висока брама, базиліка Св. Якуба Старшого, яку будували 150 років, Ольштинський замок, музей–квартира Миколи Коперника. Ось червона в’язниця за білим муром на головній вулиці Пілсудського, а навпроти — головний торговельний центр Alfa, не згірш од київських. Як пояснює гід, колись Ольштин закінчувався тюрмою, а коли місто розрослося, вона опинилася в центрі. Через дорогу від тюрми — нова Ратуша. З неї місто споглядають п’ять жіночих фігур, що уособлюють чесноти ольштинців: Краса, Сила, Справедливість, Розум і Працьовитість.
Сходивши місто з екскурсією, студент миттю рушає на шопінг. Фразу «тут хороше взуття» першим вимовив хлопець. Він же підказав, де варто глянути пальта. І зорганізував товаришів приготувати всій групі сніданки. Приємно здивовані дівчата жартують, що цвяхи забиватимуть самотужки. Після перших сувенірів час іти на лекції.
У пастельній залі офісу Borussia розповідають, як у Польщі займаються «дженікарством», тобто журналістикою. Йоанна Войчеховська займається цим вісім років. Вона працювала в найпопулярнішій усепольській «Газеті Виборчій», а зараз — у Польському прес–агентстві.
За її словами, більшість тутешніх видань — акціонерні товариства. Газети не належать політикам, «та це не означає, що вони не є їхніми союзниками». Скажімо, «Газета Виборча» підтримує одну з найбільших політичних партій — «Громадянську платформу». Журналістам не «затуляють рота», однак на видання можуть подати в суд, тому автори намагаються відділяти факти від коментарів.
Великі прибутки мають інтернет–портали, які постійно оновлюються, й «жовті» видання. Розвивається громадянська журналістика: до окремих рубрик у газеті можуть дописувати читачі або пропонувати теми, які їх цікавлять. Іноді громадяни створюють локальні видання — газету чи веб–сайт для мешканців певного району міста. Пані Йоанна додає, що найбільша проблема польських журналістів — низька зарплатня.
Заходить мова про вступ Польщі до Європейського Союзу у 2004 році. Журналістка розповідає: «Коли ми туди входили, дійсно багато хто радів. На вулицях були фестини з феєрверками. Говорили, що ми вертаємо до Європи з–під упливу Радянського Союзу. Нам добре в ЄС, тепер навіть старші люди радіють. Вони можуть їхати до Італії чи Греції без жодних проблем».
Водночас є побоювання стосовно майбутньої валюти й цін: «Ми хочемо мати євро. Але в усіх державах ЄС, які його ввели, ціни повзли вгору. Багато людей не хочуть нової валюти: зараз наш хліб коштує 50 євроцентів, а в усій Європі — 1 євро. Інших страхів нема. Але ми знаємо, що все одно через п’ять–десять років перейдемо на нові гроші».
Особисто Йоанні Войчеховській вступ її країни до ЄС дав можливість подорожувати: «У вільний час я можу поїхати до Берліна, Парижа, Барселони. Ніхто не питає, навіщо і як надовго. Я справді вільна людина. Тиждень тому в Москві довелося три години стояти в черзі в аеропорту: прикордонна служба перевіряла візу. Коли я їду до Лондона, ніхто того не робить».
Насамкінець журналістка додає: «Ми трошки остерігаємося, що після вступу України до ЄС Польща вже не отримуватиме стільки грошей, скільки отримує зараз як найбідніша держава ЄС»...
«Ми на Місяці. Екіпажу готуватися до виходу. Перевірити скафандри. Раз... Два... Три...» Ми у планетарії. До вух туляться навушники з синхронним перекладом. Трошки психоделічно. «Приземляємося» й пікіруємо до медіатеки «Планета 11». Це одне з найпопулярніших місць: публічна мультимедійна бібліотека, яких у світі є шість. Дві — в Польщі (Вроцлав і Ольштин). П’ять років тому місто виграло конкурс бібліотечних проектів від Європейського Союзу й отримало від нього часткове фінансування.
У блакитній залі звисають, мов планети, кулясті лампи. На круглих столах — космічних тарілках — купчаться диски. Є окремий «комп’ютерний» відсік. По–робочому затишно й сучасно. Є фільми, музика, комп’ютерні ігри, часописи й зовсім «юні» книги — не раніш 2003 р. видання. Це шкільна література, белетристика, фантастика, психологія тощо. Адже цільова аудиторія — молоді люди 13—25 років.
Система толерантна: якщо ви зловили ґав і не встигли здати книжку до закриття, існує «трезор» — дверцята знадвору, крізь які вкидаєте книгу досередини. У «Планеті 11» відбуваються й імпрези — фотовиставки, перегляди фільмів, «дні культур». Прийти може кожен, читацький квиток коштує п’ять злотих.
На п’ятий день їдемо до Вармійсько–Мазурського університету. Адже Ольштин, у якому ми стажуємося, називають студентським містом. Спуреїв тут 40 тисяч. Студмістечко Кортово ділиться на райони — Кортово–1, –2, –3. Воно настільки велике, що студенти їдуть від навчальних корпусів до їдальні в автах.
Спершу відвідуємо бібліотеку, круглу й цілком «хай–теківську». Із дахом, як у Луврі — прозорим, скляним та пірамідальним. Усередині дуже світло, синьо–сіро, мінімалістично. Обладнано 700 (!) робочих місць. Є навіть окремі аудиторії, в яких можна попрацювати наодинці. Антураж чомусь відразу мотивує до праці, копирсання у книжках та інтернеті. Носити книжки можна по всій території книгозбірні (ми ж бо звикли до суворого вітчизняного сервісу). Щоправда, кожен зайвий день читання коштує п’ять злотих. Бібліотеку та конференц–зал університету споруджено на 60% за кошти, отримані від Європейського Союзу (решту грошей вкладає Міністерство освіти і вищого шкільництва, а також сам навчальний заклад).
Вармінсько–Мазурський університет утворений із сільськогосподарської академії, педагогічної школи й теологічного інституту в 1999 році. Тут 15 факультетів і більше 3000 працівників — чимало робочих місць для не надто заможного регіону. Навчання у всіх державних вишах Польщі безкоштовне (крім заочних відділень).
Тут переважно навчається місцева молодь. Діє Болонська система. Після трьох років навчання отримують диплом ліценціата (аналогія нашого бакалаврату), далі — два роки магістратури і два роки аспірантури. Івона Анна Ндіае, професорка неофілології, розповідає: перевага системи — кожен студент може трохи повчитися в будь–якому виші країн ЄС. Там він самостійно обирає 30% предметів, які студіюватиме. До Ольштина приїздить чимало італійців, іспанців, турків за міжнародною програмою Socrates Erasmus.
Усе–таки іноді студентам не вистачає практики: мовляв, роботодавці неохоче беруть на підприємства недосвідчених спеціалістів. Університет намагається це змінити: існують окремі ґранти від Європейського Союзу, за які студентам оплачують проїзд і харчування під час практики. Платять і спеціалісту, котрий керує студентом протягом місяця. Достоту «ол інклюзів».
Самовдосконалюватися можна і в медіацентрі вишу. Лєх Крижалович, керівник медіацентру, розповідає, що тут видають три газети, є студентське радіо й телебачення. Цілодобове радіо UWM FM чути на 50 км довкруж, програми «Телевізії Кортово» транслюють в інтернеті. Усе це створюють студенти–журналісти під його керівництвом.
Автори постійних передач отримують винагороди (від 100 до 1500 злотих на місяць), решта (20—30 осіб) працюють безкоштовно. Найчастіше на радіо транслюють рок–музику та реггі. Пишуть про культуру, всі аспекти студентського життя, не торкаються тільки політики. Нам демонструють великі радіомайстерні і з гордістю розповідають, що таке обладнання, як у студентській радіостудії, використовують і спеціалісти Бі–Бі–Сі.
Gazeta Studencka, що видається вже п’ять років, — повнокольорове видання на восьми сторінках. Тираж — 2000 примірників, розповсюджується безкоштовно в університеті й мережі продуктових супермаркетів. Хто ж це фінансує? Як не «дивно», університет.
На відміну від газет, радіо й телебачення, студентське самоврядування тихо занепадає. Павел Томчик, голова Ради студентського самоврядування, розповідає, що їхня організація — одна з найчисленніших у Польщі, однак «ніхто нас не слухає», а студенти, мовляв, не дуже й поспішають брати на себе самоврядні обов’язки.
За словами Павла, який ще студіює російську філологію, ольштинська молодь у вільний час намагається, перш за все, підробляти або одночасно навчатися на кількох факультетах. Незважаючи на те, що Ольштин — мініатюрне місто з населенням менш ніж 200 000 жителів, тут не почуваєшся у провінції. «Будь–хто може сказати: ви всі живете у провінції, але це не так. Є багато студентів і нема ефекту замкненого простору», — вважає Павел. Одним із культових розважальних місць є торговельний центр Alfa, де о будь–якій годині будньої пори стрінеш молодь на закупах чи в кіно. Танцюють переважно у клубах 14 студентських гуртожитків.
...Якби ви грали в комп’ютерну гру–стратегію «Побудуй студмістечко», то, певно, створили б щось подібне. Сучасне, функціональне, без застарілої помпезності й пихи.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
