Сергій Топор: Циганська музика — це вірус кожної культури

Київський гурт «Топоркестра» не записав жодного альбому, не зняв жодного професійного кліпу, їхні пісні не крутять по радіо. Для них це попсово. Важливіше, щоб твої мелодії наспівували в переходах, у ресторанах, впізнавали на фестивалях, щоб музика була жива, під яку бомжі плачуть, інтелігенція «розморожується», а молодь «ковбаситься». Такого явища в Україні ще не було. 15 шалено диких, професійних музикантів і танцівниць «Топоркестри» за вечір будь–який клуб чи вулицю перетворять на суцільний балкансько–циганський балаган, в якому народжується нова, за їхніми словами, досі не відома естетика. В якійсь мірі це можна порівняти з «Гоголь Борделло», вперемішку з весільно–похоронними награваннями Кустуріци і Бреговича. Єдина різниця між ними — «Топоркестра» не така відома. Поки що.

Із лідером гурту зустрічаюся напередодні Балканського фестивалю. «Топоркестра» — єдиний вітчизняний колектив, який вибрали організатори, щоб презентувати цей захід. «В інтернеті є наше відео, але це ніщо порівнянно з тим, що ми творимо на сцені. Ми б ніколи не пробилися на Балканський фестиваль, якби організатори не побачили нас вживу в «44», — дзвінко сміється чорнявий Сергій Топор, якого називають молдавським циганом.

— Може, це все через назву. В Кустуріци — «Ноу смо­кінг оркестра», в тебе «То­поркестра»?

— Оркестра — це як в англійській «бенд», той самий колектив, тільки по–балканськи. Нас вибрали через те, що ми єдина банда, яка може передати настрій майбутнього Балканського фестивалю. Співаємо румунських пісень українською мовою під балканську мелодію. Це те саме, чим займаються всі відомі музиканти, які гратимуть на фестивалі в грудні. За складом ми теж подібні. В «Топоркестру» залежно від того, скільки нам платять і на яке шоу розраховують, входять від 5 до 15 учасників. Це українці, цигани, євреї, росіяни, молдавани. До речі, найкращі музиканти в Києві. Скрипач Сергій Охрімчук де тільки не грає — в усіх народних колективах, зі Скрипкою, Святославом Вакарчуком. Барабанщик Анатолій Диколенко задіяний у джаз–, панк–, рок–колективах. Трубач Дмитро Герасимов у штаті в гурті «Гайдамаки». Вони до нас Діму ревнують. Герасимов із «Гайдамаками» гроші заробляє, а в «Топоркестрі» для душі грає. Зі мною можуть працювати тільки фанати цієї музики.

— Твій акордеон пам’ятаю ще з «Країни мрій». Тоді гурт називався «Фанфаре оркестра». Тепер це «Топоркестра». Скільки «оркестр» було до того і скільки ще можна очікувати?

— Усе починалося з Національної академії мистецтв і гурту «ХО». Я родом із Кишинева. Знав, що в Україні краща художня школа в Європі, тож приїхав в Одесу на художника вчитися, а звідти в Київ в академію мистецтв подався. Більше чотирьох років не витримав скульптури з глини ліпити, хотів це все кинути, але хлопці не відпускали. Нарадили вести в академії гурток творчої самодіяльності. З цього балагану й народився перший проект «Художник і оркестра», скорочено «ХО». З ним їздили на Шешори. А коли в оркестр добавився духовий склад (тромбон, два баритони, дві труби і кларнет), стали називати себе «Фанфаре оркестра». Вийшло таке собі масло масляне, адже в Румунії будь–який духовий оркестр називають fanfare. На балкансько–циганській музиці у нас багато не заробиш, через це учасники постійно мінялися. Дійшло до того, що змінився майже весь склад. Барабанщик Анатолій Диколенко підкинув ідею назвати оркестру моїм прізвищем, так як я незмінний. Так народився гурт «Топор і оркестра», а щоб краще звучало, «Топоркестра».

— Зрозуміло, «Топоркестра» тримається на тобі. Раніше ти підробляв у «Сонцекльоші», «Чоботах з Бугая». А зараз?

— Я вдався у свою бабусю–циганку з Молдавії. Люблю свободу і музику. У мене навіть музичної освіти нема. Самотужки навчився грати на піаніно та акордеоні. Почую десь мелодію, якщо сподобалася — вивчатиму її доти, щоб, коли гратиму на публіці, в слухачів сльози горохом котилися. А для музиканта це — найвища винагорода.

— Музика — твій єдиний заробіток?

— Чому ж, я теж підхалтурюю. Якщо ходитиму щодня на роботу, не зможу їздити по циганських селах, пісні записувати. За фахом я художник. Дружині допомагаю робити дизайнерські проекти, часом таксую, джинси продаю, вино молдовське, домашнє. З Кишинева, де живуть мої батьки, контрабандою перевожу. Хочеш купити?

— Пізніше поторгуємося. Скажи мені краще, «як циган цигану», чому циганська музика така популярна, чому кожна нація сприймає її за рідну?

— Те, що Євген Ґудзь чи Кустуріца називають свою музику циганською, смішно. У циган є своя культура, своя ментальність, але нема землі, тож нема етнічної музики. Куди закине їх доля, того народу й мелодію підхоплюють. Грають молдавську, румунську, бол­гарську, турецьку. Ви­конують пісні різних народів і завдяки своєму таланту зберігають їх навіки. Хто найкраще виконує російські романси? Цигани. Хто найкраще виконує фламенко? Знову цигани. Вони будь–яку культуру консервують і, як віруси, у своєму ритмі розносять її по світу. Тому їхня музика до всіх націй приживається, бо в них же і позичена.

— У репертуарі «Топоркестра» все намішано: циганська, балканська, український фольк, ретро. Що з цього капусняка збираєтеся записувати?

— Стільки груп пишуть авторську музику, видають альбоми, а з десятка композицій тільки одна пісня стає хітом. Я не бачу в цьому сенсу. Тому записуватимемо відразу альбом хітів. Це буде шансон у балканському стилі. На шансоні виросли цілі покоління. Ми влітку граємо в переходах, на вулиці. Часто нас запрошують у ресторани. Місця різні, а всі замовляють одне і те ж. Кожен бомж із Хрещатика під шансон відривається. Кожен інтелігент, коли нап’ється, замовляє пісні з «двора». Разом із музикантами з «Топоркестри» запрошу записуватися Павла Нечитайла з гурту «Пропала грамота», Олега Скрипку. Це буде якісний, справжній шансон нашої юності.

— Чому не балканську музику, з якою вас усі асоціюють? Такий альбом міг би презентувати українську культуру в циганському стилі?

— Балкансько–циганську музику «Топоркестра» може грати на весіллях, на похоронах, створювати балаган, веселощі, розважати тисячі фестерів, але це музика не для альбому. Он «Гоголь Борделло» має альбом. Ну і що з того? Я дуже поважаю те, що робить Євген Ґудзь. З Женею у Києві не в одному клубі на столах танцювали і таку циганщину разом лабали, що зі стелі сипалося. Їхній альбом і на йоту не передає того духу, що робиться на сцені. Це жива музика. Її навіть як слід відрепетирувати не можна. Це мистецтво здатне передати тільки відео. Щодо цього Кустуріца зі своїми фільмами молодець. Серб, грає трохи молдавської, трохи румунської, а виходить музика Кустуріци. У фільмі «Життя як чудо» він грає вальс, ніби й авторська композиція, а насправді це народна молдавська мелодія, її я знаю з пісочниці. І за таку обробку йому честь і хвала.