Діалог із кольором

На Подолі після підпалу і двомісячної перерви відкрився арт–центр «Я Галерея». Першою стала виставка львівського художника Ігоря Яновича «Діалог». Цей проект задумувався ще на початку літа під кодовою назвою «Простір». Павло Гудімов, куратор «Я Галереї» побачив паралель між нео­авангардним живописом Яновича і бароко, яке руйнується. Тож порадив художнику задуматися над сакральним мистецтвом і спробувати передати відчуття минущості. Не встиг Янович засісти в майстерні над задуманим проектом, як прийшов час їхати на пленер до Польщі. Звідти й привіз перші картини, які абсолютно відрізнялися від попередніх. «Ігоре, а ти добряче змінився», — перші слова, які Гудімов зміг сказати Яновичу після повернення. Ці роботи вже не могли називатися «Простором». Картини із широкими мазками і вільним польотом вимагали, щоб із ними хтось поспілкувався, щоб відбулася реакція взаємодоповнення. Так народився проект «Діалог», у якому живопис Яновича поєднується з дерев’яними скульптурами ХVІІІ століття з приватної колекції Гудімова.

Майже всі картини із серії «Діалог» не мають назв. «Без назви 1, 2, 3...» — підписує Янович. «Це дає більше простору для фантазії глядача. Щоб він сам включався у процес. Це не я вигадав. Якщо живопис емоційний, а мій саме на цьому базується, на відчуттях треба і фантазувати. У музиці теж немає слів, але кожен слухач виносить певні, часто дуже гострі переживання після Симфонії № 23. Мені, як і музиканту, не хочеться ламати голову над кожною картиною, придумувати місточок між художником і глядачем. Краще нехай це зробить кожен самостійно, як сакральні скульптури, з якими ведеться діалог», — такий підхід Янович пропонує до розуміння робіт.

Хоч яким би нефігуративним був живопис Яновича, у ньому завжди прочитується концепція. Інколи сам художник на словах не може передати, що він закладає у лініях на полотні. За задумом Яновича, реакція має відбуватися не на словах «ой, як гарно», а в серці. Попередні роботи художник будував на міцному рельєфі, текстурі. Тоді й фантазії були зрозуміліші. Тепер це глибокі переживання, тривога з відзнакою часу, що щось втрачається, та поряд із тим оптимізм, що в небутті народиться нове. Матеріальне — минуще, але якщо воно світиться, то збереже своє тепло на століття. Зашифрований код невідомими майстрами в дерев’яних скульптурах знайшов свої підказки в золотому, білому, чорному, сірому кольорах Яновича. Біля кожної картини висить по скульптурі. Поєднання сучасного мистецтва і старовинного сакрального на перший погляд дуже дивне і не лаконічне, але, коли вдивитися, все стає на свої місця. Хто кого доповнює — скульптура живопис чи навпаки — привід для затягнутої і безсенсової суперечки, яка здавна точиться між куркою та яйцем. «Жовта композиція» у діалозі з «Розп’яттям», «Біла пляма» на пару зі скульптурою Пінзеля «Путо», «Чорний овал» відображає настрій «Святої Марії Магдалини». На другому поверсі «Я Галереї» є знакова скульптура для арт–центру. Обгоріла Божа Матір зі спаленного храму має що сказати відремонтованій галереї.

«Ці роботи — як живописні, так і скульптури — не продаються. Вони залишаться, щоб проект тривав далі. Живопис має переїхати в музейний простір. Там вестиме розмову із скульптурами, яких у моїй колекції немає. Хочу організувати такі ж виставки в Національному музеї, народно–декоративному, історичному. Сучасному мистецтву є що розказати сакральному бароковому», — розмірковує Гудімов.