Правнуки хозарів

У Криму живе унікальний народ, чия своєрідна культура водночас несе на собі різні впливи. На жаль, сьогодні представників цього народу на півострові лише 300 осіб. Це караїми, чия таємниця досі не розгадана. Їхня доля пов’язана з Україною.

Протестанти іудаїзму

Саме слово «карай», «караїм» має два значення: представник цієї національності, або ж людина, що сповідує караїзм. Караїмську релігію сповідували хозари, кипчаки (тюрки), кубанські козаки, євреї, мешканці Поволжя та Астраханської губернії… Що ж це за релігія? Дослівно слово «карай» перекладається як «людина писання» або «читач»; ця назва давніша, ніж «караїм». Караїзм виник на території Арабського халіфату, одні гадають, що в Багдаді, інші — що в Месопотамії. Одні вважають його течією іудаїзму, інші — сектою. Караїми визнають тільки Тору — П’ятикнижжя. Засновник учення Анан бен Давид (друга половина VІІ ст.), чиї праці сьогодні продаються в Криму, відкидав Талмуд і пізніші тлумачення Тори.

Караїми моляться не тільки караїмською мовою, а й російською, польською, литовською (залежно від країни, в якій живуть) і навіть латинською. Авторитет рабинів не визнають, на думку караїмів, рабини — це просто передавачі. У цьому караїми схожі на перших протестантів, які теж не сприймали священиків. Караїми поважали пророків — обраних людей, через яких промовляв Бог. Цей народ вважає Ісуса Христа та Мухаммеда великими пророками. Свого Бога караїми називають давнім тюркським іменем Тенгрі. Це ім’я вважається священним, його не можна вимовляти без приводу вголос, і навіть у молитвах караїми намагаються звертатися до Тенгрі дуже тихо. Образ його цікавий та складний, пов’язаний із міфологією. Він — батько, творець, карає за неслухняність і забуття свого коріння. У караїмських легендах часто зустрічається тема пам’яті: як пояснює оповідач, люди потерпають від злиднів, тому що забули свою релігію та Бога. Як і українці, караїми дуже люблять рідну землю, і про це також є легенди. Караїмський фольклор повчальний, він нагадує притчі. Оповідач змальовує екзотичні землі, надзвичайні пригоди, як у «Тисяча та одній ночі», але обов’язково додасть релігійну мораль, яка вчить правильно жити. Також часто трапляється тема діаспори: як зберегти на чужині своє коріння? Отже, для караїмів релігія та пам’ять — це одне й те саме.

Караїми з пошаною ставилися до стародавніх вірувань. Наприклад, Тенгрі поклонялися біля священних дубів кримського святилища Балта Тіймез. Назва перекладається як «сокира не торкне», тобто священні дерева не можна було рубати. Святилище розташоване неподалік од Бахчисарая, біля давньої фортеці Джут–кале. Дуби там стали рубати за радянської влади...

Останні хозари

За погляди караїмів виганяли з Іспанії, Єгипту, Палестини. Але нескорений народ заснував релігійний центр у Візантії, а потім помандрував на північ, де оселився в Криму, Литві (район Тракай), Польщі, у Галичині та на Волині. У Криму караїми з’явилися ще в VI столітті н. е. Про це свідчать надгробні плити. Караїми литовські, польські, французькі, кримські на сьогодні не є згуртованою нацією. Вони відрізняються не тільки місцем проживання, а й походженням. Кримські не мають кровної спорідненості з єврейською нацією, як і їхні предки — хозари, сармати, алани, кочові тюрки. Можливо, навіть сама назва «карай» ніяк не пов’язана з ученням Анана бен Давида. Дослідження показали, що караїми цілковитої спорідненості з семітами не мають. Це народ, який успадкував найбільше рис від Хазарського каганату.

Типовий караїмський будинок має три вікна. У Литві караїми пояснюють цю традицію так: «Одне вікно — для Бога, друге — для родини, третє — для великого князя литовського». Вікна ґратовані, уздовж стіни — довгі канапи з вишитими золотом подушками; на столі — посуд, кальян. Караїми полюбляють каву, тож традиційна кімната цього народу обов’язково має стіл із посудом для варіння смачного напою. Повсякденний набір — це кавомолка, кавоварка та кухлик зі срібною ложкою.

Караїми — чудові кулінари, про їхню кухню складають легенди. За караїмським прислів’ям, «добра господиня з тіста і м’яса спече пиріг, погана — м’ясо підсмажить, а з тіста зробить корж». Традиційні караїмські страви — пиріжки (кувети, пенірлі тощо), оладки, чебуреки, бринза, бастирма (в’ялене м’ясо), буза (напій), солодощі стумпеч. З баранини роблять безліч оригінальних страв. Часто використовують томати (караїмською — помадор), баклажани (патилджан), додають сметану, рис. Караїмська кухня нежирна, проте калорійна.

У хаті найчастіше малюють квіти і релігійну символіку, килими оздоблюють яскравими візерунками: зірками, квітками, кожна з яких має зашифрований сенс. Сонце, місяць, зорі господині зображують на зубчатих коржах. Особливо гарні жіночі прикраси: важкий срібний пояс із великими дисками, схожими на місяць, носили заміжні жінки, а більш легкий і вишуканий — дівчата.

Караїмська столиця

У Євпаторії караїмські пам’ятки трапляються скрізь і зов­сім несподівано. В антикварній крамниці можна знайти 200–річний мідний таз, типовий посуд караїмської родини, і старовинну кавоварку. А провулок виведе на вулицю імені Дувана. Семен Дуван був міським головою Євпаторії з 1906 р. майже до революції. У вересні 1938 р., коли Гітлер відкрито постановив «остаточно вирішити єврейське питання», Семен Дуван поїхав до Берліна, де вимагав від міністра внутрішніх справ визнати етнічну окремішність караїмів, що мають інше, ніж євреї, походження. Семен Езрович домігся свого: 5 січня 1939 р. на його ім’я прийшов документ, в якому підтверджувалася самобутність караїмів. Підписанню його сприяли російське емігрантське бюро та православний єпископ Берлінський і Германський Серафім. Під час Другої світової війни євпаторійський адвокат Самуїл Ходжаш, за походженням караїм, знайшов у центральному сімферопольському архіві документи, які ще раз підтвердили, що караїми — тюркський етнос. Але не треба думати, що нацисти взагалі не винищували караїмів: на жаль, більшість представників цього народу загинули на війні. Караїми завжди були прекрасними воїнами та вважали, що найвища честь для чоловіка — служити в армії.

У Євпаторії є музей, давня бібліотека «Карай–битиклиги» та Соборна кенаса (храм). Кенаса — храм, який завжди розташовується за віссю північ — південь. Біля неї завжди є фонтани та приміщення для ритуального омовіння. При вході треба знімати взуття. Газан завжди вимогливо ставиться до зовнішнього вигляду прихожан: одяг повинен бути закритим, із довгими рукавами; жінки з непокритою головою та чоловіки в шортах не допускаються. Жінки моляться окремо від чоловіків у північній частині храму — на заґратованому балконі. Богослужіння відбувається двічі на добу: коли сходить і заходить сонце. В євпаторійській кенасі стоять лавки — цю традицію караїми запозичили в литовських католиків.

У Євпаторії збереглося старовинне караїмське кладовище. На плитах — написи арамейською мовою та кирилицею. За звичаєм, на могилу ставлять різьблене з чорного мармуру поліроване дерево з обрубаними гілками — на знак того, що життя скінчилося. Особливої трагічності на кладовищі немає — може, тому, що навкруги гарні кипариси, в’ється виноград, а неподалік прекрасний сад та альтанка з трояндами й тюльпанами. Караїми завжди дбають про красу, пам’ятаючи, що життя перемагає смерть.

Ольга СМОЛЬНИЦЬКА

ІМЕНА

Серед відомих караїмів — балерина Анна Павлова, маршал Родіон Якович Малиновський; тютюновий фабрикант і магнат Стамболі, чия дача у Феодосії вражає красою стилю; режисер, художник і теоретик кіно Сергій Юткевич; розвідник, дипломат, історик Йосип Григулевич, таврійський та одеський газан (священик) Абрахам Фіркович; поет і видавець журналу «Karaj Awazy» («Голос караїма», 1931—1938) Олександр Мардкович і багато інших. Лідія Єфетова–Габай у Сімферополі була одним із кращих педіатрів Криму, головою Ради старійшин кримських караїмів. Чудово знала історію, звичаї, фольклор свого народу. Лідія Габай зібрала і впорядкувала спогади про свій народ. В окупаційні роки переховувала поранених військових Червоної армії. Багато кримчан (і серед них автор цієї статті) зобов’язані їй не лише здоров’ям, а й життям. 26 лютого 1998 р. Лідія Олександрівна йшла до пацієнта, її збила машина. Караїми поставили пам’ятник дочці свого народу.

СТАТИСТИКА

У 1800 р. в Криму було 4 тис. караїмів, у 1914 р. — 8 тис. Із початком радянської влади кількість цього народу почала зменшуватися — до 5564 осіб, наприкінці 1926 р. — 4213 осіб. Сьогодні в усій Україні караїмів близько 800. На 2001 р. у Криму караїмів було 631. А в Польщі на 2002 р. налічувалося лише 45 караїмів. Сьогодні в Сімферополі виходить російськомовний додаток «Къырым къарайлар» («Кримські караїми») до газети «Къырым» (тобто «Крим»). Діє Кримська республіканська асоціація караїмів «Крымкарайлар», голова якої Володимир Ормелі. Караїмська громада в Євпаторії налічує 187 осіб. У 2004 р. в Євпаторії проживало 240 караїмів. Найбільша караїмська організація — «Всеукраїнська асоціація кримських караїмів «Крымкарайлар»». Караїмська громада є і в Києві.