Старе радіо, а співає

Володимира Вотінова знають у Черкасах як великого любителя радіотехніки. Її 74–річний колекціонер збирає вже майже 20 років. Тож у чотирьох кімнатах вже назбиралося більше 2 тисяч радіоприладів. Здебільшого, це лампова апаратура, яку тепер хіба що в кіно можна побачити...

Понад сорок років тому Володимир Григорович захопився спортивною радіопеленгацією і вже через кілька років став чемпіоном України. А в 1998 році Вотінов виборов титул чемпіона світу та Європи й отримав звання майстра спорту міжнародного класу. Чемпіоном Європи він ставав ще двічі, останній раз чотири роки тому.

Узагалі ж цікавитися радіотехнікою почав ще в школярські роки. Після уроків пропадав у гуртку на станції юних техніків та в обласному радіоклубі. Захоплення було таким сильним, що він закінчив курси радіотелеграфістів і п’ятнадцятирічним одержав посвідчення, яке дозволяло йому виходити в радіолюбительський ефір.

А колекціонувати радіотехніку почав випадково. Якось відремонтував знайомому телевізор, і той на радощах віддячив Володимирові Григоровичу ризькою радіолою «Довгало», випущеною ще в 50–х роках минулого століття. За двадцять минулих літ його колекція розрослася. Майстер хвалиться, що є в ній навіть перша післявоєнна радіостанція «Урожай» для сільського господарства, яку йому подарували знайомі з Миколаївщини. А з Прибалтики прислали унікальний приймач, випущений у Франції в 30–х роках минулого століття. Має він і ціле зібрання радіоприймачів, виготовлених в Україні, зокрема таких, як «Дніпропетровськ», «Рекорд», «Дніпро», «ЛЗ», «Балтика», «Промінь–М». Цінним екземпляром називає колекціонер і німецький довоєнний приймач «Сіменс–15». Чотирнадцять років тому не пожалів за нього 150 доларів. Це найбільші гроші, які він витратив на радіотехніку.

«Це ось телеграфний апарат 1920 року, а це — відома «тарілка», яка працювала, як гучномовець. Маю дуже рідкісний радіоприймач 33 року, військову американську, англійську агентурну радіоапаратуру, яка вільно поміщалася в дипломаті. А ось ця радіостанція брала участь в афганській війні», — з гордістю показує свою радіоколекцію Володимир Григорович і демон­струє зібрані ним військові приймачі, один з яких вагою більше 200 кілограмів. Колекціонер каже, що такі приймачі використовували в Радянській армії для магістральних ліній зв’язку, стояли вони і в ДОСААФ для радіолюбителів.

«А цей приймач — для підводних човнів. Я поламану техніку сам ремонтую, — пояснює Володимир Вотінов. — Старанно стираю стару фарбу, рівняю поверхню, підбираю кольори. Одна з проблем — дефіцит тканин, які є на приймачах. Тож придумав купувати на базарі або в секонд–хенді старі сукні, які мають рідку щільність полотна. З одного плаття можна чотири приймачі відновити»...