Дивитися і бачити, слухати і чути — чи не мрія кожної людини? Виявляється, ні. Часом задіюємо всі сили свого інтелекту, аби не побачити й не почути страшної чи неприємної правди. Як часом охоче «віримо» тим, хто запевняє, що зірку з неба готовий для нас дістати, от лише «вороги заважають». А буває, ніби під гіпнозом, маршируємо у натовпі за «лідером» у «світле майбутнє», не помічаючи, що той «лідер» однією рукою демонструє нам солодку приманку, а іншою відбирає в нас набагато цінніші речі.
У священних книгах різних релігій, у легендах і переказах усіх народів світу описуються випадки, коли люди досконало загострювали свій внутрішній зір (відкривали «третє око») і ставали провидцями або ж утрачали здатність пильнувати дійсність і при зірких очах «сліпли». І то не лише окремі особи, а й цілі народи. Результатом затуманення духовного зору завжди ставало узалежнення і схильність піддаватися обманові та, як тепер кажуть, «психологічним маніпуляціям».
Ігумен Авраам (Рейдман) навчає: першою ознакою духовного зору є здоровий глузд і ясне усвідомлення, як і що потрібно робити. Усі життєві дрібниці видно ніби при доброму світлі. Часто життєва мудрість властива «простим» людям, а от «учені» слабують на «незрячість».
Сигналом про «короткозорість» може стати наша манера спілкування і «тональність» сприйняття дійсності. Чи чуємо ми співбесідників? І що саме в їхніх словах ми вчуваємо? Психологічна література пише, що при «затьмаренні» виникає своєрідна алергія на позитивні установки. Хороші, добрі, світлі слова, які зазвичай говорять одне одному друзі, близькі — починають раптом дратувати, набридають. Про затуманеність зору свідчать також відчуття безвиході, відчаю, безкінечні нарікання на долю, зрештою — агресія, фанатизм, одержимість якоюсь ідеєю. Одним словом, людина втрачає розуміння плинності часу й зациклюється на якомусь негативному моменті свого життя. Психологи називають такий стан «звуженням свідомості».
Святий Максим Сповідник навчав: «У кого відкритий духовний зір — ті можуть дивитися духом, а в кого лише тілесні очі — ті бачать лише тілесне». Вічності належить духовна реальність, а часові — символи нашої земної реальності. Духовний зір — це передусім бачення суті, істини.
Святитель Миколай Сербський каже, що, дивлячись на видимий світ, люди мали б сприймати його як приблизне зображення іншого, безсмертного світу. Утім дехто, задивившись на тінь, яку дає дерево, забуває про саме дерево. Тобто все життя залишається прикутим до чуттєвого світу і не бачить світу небесного. Як кажуть, «крутиться, як білка в колесі»... До речі, духовний зір серця охоплює все, що вчені називають підсвідомістю та інтуїцією.
Мусульмани вам скажуть, що це, зокрема, алкоголь. Буддисти — що пристрасті. Мовляв, емоційне реагування на події спричиняє тупість. «Чисті серцем Бога побачать», — говорить Христос у заповідях блаженств. Опановані пристрастями (гнівом, заздрістю, самозакоханістю, грошолюбством, блудом — словом, гріхом) люди стають подібними не лише до засліплених, а й до сп’янілих. Вони спотворено сприймають дійсність та ще й не раз «милуються» галюцинаціями — «бачать» те, чого насправді немає. Буває, таке сп’яніння триває роками. Людина в такому стані «не чує» наймудріших порад і не вірить ніяким доказам. Ігумен Авраам Рейдман зазначає, що розбитий внутрішній стан людини породжує неправильний погляд на речі.
Джек Принс у книжці «Захист від облещення» нагадує, що коли наше бачення цілковито обмежене цією землею, то ми не здатні бачити далі землі й нинішньої миті. Ми просимо тоді у Всевишнього тільки земного процвітання, здоров’я, успіху і сили. Низькі емоції — поживне середовище для прогресування «хвороби зору». А це і непристойні жарти, чутки, плітки, слова–паразити, нешанобливі висловлювання про знайомих, родичів, образливі слова, навіть сказані жартома. «Демонічні» музика, письменство й живопис. До речі, й реклама різних товарів, що апелює до «тваринного» в людині.
Богослови переконані, що совість завше підказує людині, що є правильним, але, відкидаючи її «підказки», людина сліпне й глухне і не помічає очевидного. Дружба з совістю розвиває духовний розум або ж мудрість. Як і у випадку алкогольної чи наркотичної залежності перший крок до зцілення — визнання, що маєш проблему. Потім священики радять читати духовну літературу, молитися (з молитовника або своїми словами) з проханням очистити серце і пильнувати себе. Згодом людина починає бачити ситуацію все краще, відповідно, хотітиме бачити ще ясніше. Така внутрішня праця зазвичай триває роками. Коли в святого Томи Кемпійського запитали, в чому таємниця його мудрості, він відповів, що вимолив її на колінах.
Якою б не була правда — її слід навчитися приймати. Інакше людина впадає в глибоку оману і починає вірити будь–якому обманові. Правду не здолати ніякою силою, утім для людства в усі часи властиве бажання саме сили і «сильної руки» правителя. «Той, хто зосереджує свою увагу на силі, має сумний кінець — в омані», — пише богослов. У такому разі можливо тільки молитися, «щоб Господь почав діяти через послану на людей оману і досяг Своїх цілей».
Духовний зір збільшує витривалість людини — і до стресів, і до складних життєвих ситуацій. Ключ до витривалості, як пише Джек Принс, — це дивитися далі, за межу цього життя, в якому ми часто маємо тяжкі моменти, розчарування й катастрофи. Сутність витривалості і, відповідно, справжньої та тривалої життєвої перемоги — у баченні, що переносить нас за межі часу.
Божа заповідь мовить: «Не злослов на глухого і перед сліпим не клади нічого, щоб спіткнутися йому», маючи на увазі також духовно нечутливих людей.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
