Дивитися і бачити, слухати і чути — чи не мрія кожної людини? Виявляється, ні. Часом задіюємо всі сили свого інтелекту, аби не побачити й не почути страшної чи неприємної правди. Як часом охоче «віримо» тим, хто запевняє, що зірку з неба готовий для нас дістати, от лише «вороги заважають». А буває, ніби під гіпнозом, маршируємо у натовпі за «лідером» у «світле майбутнє», не помічаючи, що той «лідер» однією рукою демонструє нам солодку приманку, а іншою відбирає в нас набагато цінніші речі.

У священних книгах різних релігій, у легендах і переказах усіх народів світу описуються випадки, коли люди досконало загострювали свій внутрішній зір (відкривали «третє око») і ставали провидцями або ж утрачали здатність пильнувати дійсність і при зірких очах «сліпли». І то не лише окремі особи, а й цілі народи. Результатом затуманення духовного зору завжди ставало узалежнення і схильність піддаватися обманові та, як тепер кажуть, «психологічним маніпуляціям».

Душі нашій потрібно живитися — для цього є причастя. Душі також потрібно час від часу «купатися» — для цього сповідь. Отець Алєксандр Мень називав причастя «духовними батарейками», адже воно дає нам внутрішню силу розуміння дійсності й витривалості у вірності. Священики радять сповідатися принаймні чотири рази на рік, у кожен із тривалих постів. Готуватися до сповіді слід так. Помолившись, згадувати різновиди гріхів і Божі заповіді та визнавати перед собою, яку з них порушили. Слід пригадати також обставини, час, мету й середовище помилки. І прийняти рішення більше не грішити. Основних гріхів та протилежних їм чеснот є сім. Це гордість (покора), жадібність (щедрість), розпуста (цнотливість), заздрість (доброзичливість), зажерливість (поміркованість), гнів (лагідність), лінощі (працьовитість). Заповідей, як відомо, — десять. На сповіді не потрібно «виправдовувати» себе і намагатися «звалити провину» на когось, хто «підмовив» чи «подав приклад».