Козацькі розваги-2

Луганська верхівка «синьо–білих» не полишає спроб підім’яти під себе козачий рух, насамперед — донське козацтво, з метою подальшого його використання в політичних «розборках» з опонентами. Щоправда, після публікації в «Україні молодій» та деяких інших ЗМІ матеріалів про реальну «кухню» козачого «відродження» хлопці почали діяти трохи обережніше. На так званому «великому організаційному крузі» Луганського округу донських козаків (ЛОДК) не було жодного антиукраїнського випаду. Хоча «регіональна» влада таки спробувала провести на посаду керівника воєнізованого формування кандидатуру, погоджену з головою обласної ради та одіозним російським діячем...

Позастатутні відносини

Однією з причин толерантності луганських козаків стало оголошення персоною нон грата в Україні такого собі Віктора Дем’яненка. Отаман Донецького округу «Всевеликого війська донського» (в даному разі Донецьк — прикордонний райцентр Ростовської області РФ) на підготовчому етапі виконував функції емісара військового отамана ВВД, «єдинороського» депутата Держдуми Віктора Водолацького. Дем’яненко віз луганським братам–козакам текст статуту, який ті самостійно все не могли як слід опрацювати, але коли отримав відкоша на кордоні, оголосив, що його метою було лише вручення грамот із подякою... за участь в охороні патріарха Кирила під час його візиту до України влітку. Хай там як, а «організаційний круг» луганські дончаки змушені були проводити із місячним запізненням.

Хоча статут ЛОДК наполягає, що організація ця є українською, громадською, неприбутковою і не залежною від будь–яких державних чи політичних структур, козачий «круг» відбувався в сесійній залі Луганської міської ради, а в президії засідав заступник голови обл­ради Євген Харін. Другим і третім, за ранжиром, були гості з Дону: заступник Водолацького з питань ідеології Володимир Воронін і начштабу ВВД Віктор Могильний. Перед початком панове отамани довго радилися в закритому режимі за участю пана Харіна. Нарешті прослухали гімни України та Війська донського.

Ухваливши статут, «круг» перейшов до обрання окружного отамана. Запропоновано було дві кандидатури: заступника голови Станично–Луганської райдержадміністрації Павла Орлова (козаче звання — полковник) та отамана Луганського товариства донських козаків ім. Платова Леоніда Рубана (осавул). Судячи з потужного хору «Любо!» на користь Рубана можна було не сумніватися, хто вийде переможцем, аж тут він несподівано зняв кандидатуру на користь чиновного суперника...

Однак учасники зборів не сприйняли насадженого «згори» кандидата, хоча за нього активно агітували високі гості. Воронін, скажімо, запевнив присутніх, що Орлов — креатура самого військового отамана Водолацького. Автор цих рядків у кулуарах почув пояснення, яке Володимир Воронін — головний ідеолог російського депутата–отамана Водолацького — давав побратимам на запитання «чому Орлов»: «Якби я сказав, чому саме — мене б більше в Україну не пустили, як Дем’яненка».

А Євген Харін розхвилювався і повідомив напряму, що в його шефа, голови облради Валерія Голенка, відбулася нарада, на якій кандидатура Павла Орлова була погоджена (зауважмо, йдеться про нібито незалежну громадську організацію). Отетерілий заступник голови облради навіть намагався натякнути: мовляв, «зробите невиважений крок» — і ваше козацтво не отримає багатьох преференцій від влади, а «деякі сили — там, за стінами — дуже з цього порадіють».

Сам Павло Орлов, рекламуючи себе, серед іншого заявив: «За ці три роки, що я очолюю організацію, наші станичники були в Південній Осетії...»

Цікаво було б дізнатися, що робив за Великим Кавказьким хребтом український державний службовець, та ще й не сам, а з певною кількістю підлеглих? Може, йому начальство на це відрядження виписало? «Ми бути там винятково з гуманітарною місією — забезпечували водою мирне населення. Знаєте, там це була головна проблема», — так замість Орлова відповів на це запитання «УМ» пан Воронін. Ага, наповнювали цистерни водою з Дону й Луганки — і КамАЗами, за кількасот кілометрів, через Рокський тунель. Пролетарський інтернаціоналізм у дії...

«Я не буду віддавати козаків у якусь м’ясорубку»

Козаки, до їх честі, таки вичавили з «регіонального» начальства поступливість, а з Рубана — згоду балотуватися. Компромісу досягли на тому, що 62–річного Леоніда Рубана обрали головою Луганського округу донських козаків, а його першим заступником — Павла Орлова.

На посаду Леонід Олександрович вступав за старовинним звичаєм — із цілуванням хреста в батюшки та шмаганням нагайкою. Щоправда, не зовсім по голій спині — з отамана стягли тільки гімнастерку, та й козак, якому доручили важливу місію, не наважився відшмагати отаманський тільник на повну силу, хоч як під’юджували ростовські гості.

На прес–конференції за підсумками зібрання розчулений отаман пообіцяв: «Встрявати в якісь гострі сутички ми не збираємося, я не буду віддавати козаків у якусь м’ясорубку. Ми — звичайні цивільні люди, і ми за мир на нашій землі».

Про перебування луганських козаків на Кавказі Рубан нічого не знає і навіть заперечує саму таку можливість.