Надія — на сонце

Сірі осінні хмари висіли над Івано–Франківськом мало не на рівні сьомого поверху адмінбудинку ДП «Карпати» (в народі — радіозаводу), де міститься офіс інженера Володимира Іванова, а за вікном — його уловлювач тепла. За таких несприятливих погодних умов сонячна ідея пана Іванова, подумалося кореспонденту «УМ», вочевидь дасть збій, позаяк було видно, що жодний промінчик небесного світила не дотягувався до земної поверхні.

Дрібний дощик — не перешкода

«То не біда, — заспокоїв Володимир Іванович. — Подивіться на датчики: мої сонячні батареї й далі відбирають тепло і подають його для підігріву води в заводській їдальні та підтримання комфортної температури в моєму кабінеті. При середній хмарності і дрібному дощику не виникає ніяких перешкод для роботи установки. Коли ж небо надовго затягують свинцеві хмари, я використовую дешеву мережеву електроенергію».

Перш ніж вийти на люди з пропозицією масового застосування сонячної енергії, він апробував її у своєму помешканні. Власне, ідея брати тепло від сонця не нова. Її вже тривалий час успішно використовують, приміром, німці, але — лише для спецпроектів. «Альтернативних джерел енергії, на які робить ставку цивілізований світ, багато, проте сонячна — найдоступніша, чиста і не потребує переробки сировини, тобто це — енергія, дана Господом Богом», — стверджує Володимир Іванович. Йому, на відміну від багатьох вітчизняних винахідників, ще й посміхнулася фортуна: шлях від ідеї до створення експериментальної сонячної батареї з прицілом на промислове виготовлення вдалося пройти менш ніж за два роки.

Із небом економити вигідніше

Братися за таку складну систему самотужки, зізнався розробник, було б утопією, тому до проекту він залучив давніх товаришів, з якими колись працював на «Пром­приладі», — конструктора Станіслава Лєпєхова та електронника Віктора Бурикіна. Через 9 місяців від початку спільної роботи установка, яка принципово відрізнялася від зарубіжних аналогів тим, що автоматично поверталася за рухом сонця, отримуючи максимум енергії, була готова. Встановивши її на даху своєї п’ятиповерхівки, Володимир Іванович особисто переконався в ефективності нової розробки: для обігріву трикімнатної квартири і побутових потреб у гарячій воді було достатньо уловлювача сонячного тепла площею 1,3 м2. Навіть тоді, коли температура повітря взимку знижувалася на дворі до 15 градусів морозу, сонце нагрівало в квартирі воду до +30 градусів. У разі примх погоди він у нічний час завдяки тритарифному лічильнику додатково використовував дешеву електроенергію вартістю 10 копійок за кіловат. Результати приємно здивували: у період опалювального сезону, який на Прикарпатті традиційно припадає на похмурі дні з мінімальними проблисками небесного світила, система сонячних колекторів дозволяла зекономити близько 20 відсотків коштів від суми оплати за споживання традиційних теплоносіїв, а влітку — 80 відсотків.

Чиновники вмивають руки

Другу сонячну батарею винахідник змонтував для івано–франківського ДП «Карпати». На минулорічному «Ярмарку ідей» інноваційна пропозиція Іванова сподобалася генеральному директору цього підприємства Дмитру Втерковському, котрий запропонував співпрацю, надавши офіс та заводську лабораторію для подальших досліджень.

Наразі Володимир Іванов отримує чимало замовлень на встановлення своїх систем від власників приватних будинків, проте хотів би допомогти всій Україні позбутися нафто–газової залежності від північної сусідки. «Ми маємо достатньо потужні виробництва електроенергії, яку навіть продаємо за кордон, — каже він. — Якщо ці переваги поєднати з використанням сонячної енергії, то отримаємо значно дешевше й екологічно чистіше тепло, ніж дотепер. Я проаналізував кошторис на опалення дитсадків Івано–Франківська і відразу помітив невиправдано високі фінансові витрати. Якби там змонтувати мої установки, то вони окупилися б упродовж одного року. Та, на жаль, у міському бюджеті для цього ніяк не можуть знайти коштів».

Міркуючи по–державницьки, Володимир Іванов надіслав до Кабміну послання з обґрунтованими пропозиціями щодо переведення шкільних та дошкільних закладів України на альтернативні джерела енергії. Високоповажні столичні чиновники переадресували лист Іванова прикарпатським чиновникам. А ті повторили відоме — немає грошей. На цьому й умили руки.