Хтось не може без тремтіння дивитися на змій, комусь не подобаються миші або павуки... В Марії Бурмаки страх глобальний. Бурмака боїться, що люди стали черствими, забули тих, хто поряд. На презентації свого нового кліпу «Не бійся жити» в кафе «Планета Спорт» співачка розповіла, чому створене це відео: «Людям страшно робити тест на ВІЛ-СНІД, тому епідемія поширюється по всій Україні. В мене особисто багато ВІЛ-позитивних знайомих. І знаєте, вони ніби в якомусь соціальному гето. Ніхто з ними не хоче навіть спілкуватися. Своєю піснею «Не бійся жити» я хотіла сказати, що ВІЛ не передається через дружбу. Повага, любов і піклування потрібні всім».
Слова і музика пісні написані Марією вже давно. Минулого літа співачка навіть виконувала «Не бійся жити» на акції «Молодь проти СНІДУ». А от із відео була проблема. «Уже спочатку задумувалося, що має бути вулиця. І по цій вулиці має йти дівчинка, а їй назустріч — хлопець. Але було потрібно, щоб усі зрозуміли, що і дівчина, і хлопець — ВІЛ-позитивні. Тільки як це зробити, ми зовсім не знали. Не таблички ж вішати на них!» — розповiв режисер Артем Литвиненко . І тут усіх виручив оператор Євген Адаменко. Він запропонував усю вулицю пофарбувати в чорний колір. Зробити ніч. І щоб люди, теж усі в чорному, з темними обличчями, рухались в один бік. А їм назустріч — дівчинка. Гарна, кольорова, жива. На цю роль узяли Катю Березовську. Вісімнадцятирічна одеситка не має Віл-позитивного статусу. Але Одеса — місто, де найбільше в Україні ВІЛ-інфікованих людей. У цьому списку і коханий чоловік Каті. Він теж знявся у кліпі. Його звуть Сергій Федоров, йому 30 років. Половину свого життя Сергій живе з ВІЛ. «Чесно кажучи, поки мені самому не поставили такий діагноз, — каже Сергій, — я іронічно ставився до ВІЛ. Ну є хворі, то й є . А коли мені лікар показав картку, думав по дорозі додому, чи кинутись під машину, чи ще що собі зробити. Мені дуже допомогли батьки і друзі. Тепер я представник «Всеукраїнської мережі людей, що живуть із ВІЛ/СНІД». «А мені, — говорить Катя, — було страшно жити. Мій батько помер від наркотиків. Кілька друзів із нашої великої компанії почали колотися і пішли з життя, бо отримали СНІД. У мене залишилися ВІЛ-позитивні знайомі, є Сергій, якого я дуже люблю. Тому я стала волонтеркою Громадської організації «Життя плюс».
По закінченні кліпу на екрані висвічується телефон довіри для людей, які мають проблеми ВІЛ-інфекції та СНІДУ. Марійка Бурмака пояснює: «Цей телефон найперше для жителів провінції. Де немає великих клінік, анонімної перевірки. Такі люди часто не знають, куди звернутися, і сидять зі своїми проблемами. А можливо, в той час хвороба прогресує». Марійка звертається до таких людей: «Любі мої! Не бійтеся зробити перший крок. Телефонуйте! Ми з вами. І ми допоможемо».
Уже з 27 березня кліп «Не бійся жити» ротується на «5 каналі» «М1» та «ОТV». Вони крутитимуть життєву пісеньку тричі на день. До того часу, поки вона дійде в ту ж саму провінцію, де «беруть» тільки «плюси» та Перший Національний, ви навіть зможете вивчити слова. А вони легко запам'ятовуються, особливо приспів. Подивіться самі.
Музика і слова Марії Бурмаки
I
І коли залишилася зовсім сама,
І коли вже, здається, світла нема,
Коли небо твоє на колір чужим стає,
Ти б виводила лінії знов на руці,
Ти взнавала б надію в кожнім лиці,
Малювала б на склі вогонь,
І розбила б скло.
Приспів:
Не бійся жити, світ для того
Щоби любити сонце, дощ і вітер,
Небо, зорі, квіти — все для тебе.
А ти не бійся жити, сонце, дощ і вітер,
Небо, зорі, квіти — всі для того,
Щоб любити тебе.
II
Ти ішла по межі, ти ішов по межі,
Тільки знає: ніхто тобі не чужий.
І рука у руці, назавжди твоє тепло.
І не можеш тепер лишитися там,
Де читаєш мої слова по губам,
Повертає тебе назад моя любов.
Приспів.
III
Ти у серці своїм — тамований звук,
Ти на дотик, як спалах, навіть на звук,
Ти вже майже летиш — відкрите вікно давно.
Розбивається ніч, ламається час,
Ти гасила вогонь, не згасне свіча,
І не бійся — любов тепер береже тебе.
Приспів (2 рази).
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
