Що потрібно серцю?
Каліцтво чи вроджену неповносправність свого часу вважали «карою за гріхи». Як і будь–яку «інакшість» чи брак чогось, що бачилося ознакою «норми». Та після революції Духу, яка дала людству розуміння єдиного для всіх Бога–Творця, почалося поступове усвідомлення спільності, взаємодоповнюваності і глибинної потреби людини в людині, незалежно від її зовнішніх ознак чи здібностей. Навіть розумових. Утім аж у ХХ столітті заговорили про особливий дар стосунків з розумово неповносправними. Чи не першим відкрив цей дар канадський філософ Жан Ваньє. Він побував у психіатричному інтернаті, де служив капеланом його знайомий священик Тома Філіп, і був вражений нелюдськими умовами тамтешнього існування. У 1964 році мислитель придбав у Франції будиночок і поселився там з двома розумово неповносправними чоловіками. З часом таких людей з особливими потребами та їхніх молодих помічників–волонтерів у будиночку більшало. Створилася спільнота, яку назвали «Лярш», тобто «Ковчег». Сьогодні таких спільнот налічується вже понад 135, у більш ніж 30 країнах світу. Україна стала першою з пострадянських держав, що сприйняла ідею «Ковчега». У березні 2007 року спільноту у Львові офіційно визнав міжнародний рух «Лярш».