Селяни починають і...

До численних з’їздів, що відбуваються нині в Україні, додався ще один: свій ІІ партійний форум у суботу організувала Аграрна партія. Напередодні на політраді заяву про власну відставку написав її голова, заступник керівника Української академії аграрних наук Микола Безуглий, який очолив «аграріїв» після відновлення партії у 2006 році. Причини відставки пан Безуглий пояснив журналістам просто: мовляв, головним завданням будь–якої партії має бути боротьба не за власне існування, а за владу.

Свідченням того, що процес зміни влади носить мирний характер, стало обрання Миколи Безуглого першим заступником голови партії. Крісло ж керівника зайняв двічі екс–міністр сільського господарства України, колишній радник Президента з питань агропромислової політики та виконувач обов’язків голови Херсонської облдержадміністрації Юрій Карасик. Останньою громадською посадою Юрія Михайловича є керівництво Всеукраїнським союзом сільськогосподарських підприємств, який кілька днів тому змінив свою довгу назву на Аграрний союз України.

У цьому об’єднанні, за задумом організаторів, криється кадровий резерв для партії. Адже, за статистикою, в колишньому ВССП — близько 7 мільйонів членів. І 4,2 млн. із них — позапартійні. Останнім часом Союз також активізував свою роботу, проводячи акції протесту проти імпорту сільськогосподарської продукції та вимагаючи від Прем’єр–міністра Юлії Тимошенко поміняти пріоритети державної підтримки: звертати більше уваги не на дрібних, а на середніх та великих товаровиробників. Страйковий комітет Аграрного союзу нині бореться з Міністерством економіки, яке дозволило завозити до України закордонне м’ясо, олію й сухе молоко, а самого міністра Богдана Данилишина звинувачує у службовій невідповідності.

Тези, які виголошував новообраний керівник Аграрної партії, були максимально адаптованими до проблем сільського населення. «Чому український селянин отримує за свою працю 30—40 відсотків від кінцевої ціни? — запитував він у делегатів. — Та все тому, що нами керують транснаціональні корпорації!» «Державні дотації у сумі 750 гривень на гектар цукрового буряку насправді не виплачуються, а закупівельні ціни не прив’язані до ситуації на ринку!». «Чому в Західній Європі транспортна складова у вартості тонни зерна становить п’ять–сім відсотків, а у нас — 25%?!» «Владні структури знищили тваринницьку галузь!».

Свої політичні плани Юрій Карасик пояснив «УМ» так: «аграрії» мають намір боротися за симпатії 33 відсотків українського населення, яке нині проживає у сільській місцевості. І не самотужки. До другого етапу з’їзду очільники партії спробують домовитися з «колегами», що містять у назві слова «селянська» чи «аграрна», і створити блок.

Нині, до речі, в Україні зареєстровано щонайменше вісім таких політичних структур: Селянська партія, партія «Селянська Україна», селянський блок «Аграрна Україна», Партія селян, Селянська партія України, партія «Аграрно–промисловий союз», Українська селянсько–демократична партія, Партія відродження села. Під яким прапором їх намагатимуться об’єднати, «аграрії» мають вирішити до другого етапу свого зібрання. Найбільша проблема для такого процесу, стверджують політологи, полягає в тому, що селянський електорат нині розділений між великими політичними гравцями. «У селі традиційно голосують за «Нашу Україну», Блок Литвина та БЮТ, сільська інтелігенція традиційно орієнтувалася на соціалістів», — пояснив «УМ» політолог Олексій Гарань. Щоправда, після того як Соціалістична партія, очолювана невдахою останніх виборів Олександром Морозом, практично покинула політичну сцену, ще нікому не вдалося «зібрати» їх разом.

«Подібне об’єднання може мати шанс у довгостроковій перспективі, — продовжує Олексій Гарань. — У Європі селянські партії і блоки були на піку популярності між Першою і Другою світовими війнами, нині ж вони переважно входять до складу коаліції. В Україні найбільшим досягненням «аграріїв» варто вважати вибори 1998 року, коли Селянська партія разом із соціалістами зуміла пройти до Верховної Ради, а її очільник пан Ткаченко навіть став спікером парламенту».

Політичну вагу Аграрній партії у її об’єднавчому процесі, мабуть, спробує надати нинішній міністр АПК Юрій Мельник, який був присутнім на суботньому з’їзді. У кулуарах делегати з’їзду рахували, скільки голосів їм доведеться взяти для подолання тривідсоткового бар’єру. «Скільки–скільки на район? Півтори тисячі?! Та у нас в одній агрофірмі працює понад дві тисячі робітників!» — члени партії дійшли висновку, що у випадку правильної організації роботи завдання не виглядає таким уже й фантастичним.

Відповідь на запитання, кого ж підтримувати у президентських перегонах, також вирішили залишити до другого етапу з’їзду. А за цей час уважно вивчити, хто ж з претендентів готовий зробити щось реальне для села.

ДОВІДКА «УМ»

Аграріїв позбулися за два перейменування

Аграрна партія України створена в 1996 році. Першим головою її був Михайло Зубець, потім — Катерина Ващук (нині обоє — народні депутати України). Далі «біля штурвалу» стояли колишній віце–прем’єр з питань АПК Михайло Гладій і нинішній лідер фракції БЮТ у парламенті Іван Кириленко. У 2004 «аграріїв» очолив Володимир Литвин і почав «гру у слова». Тобто перейменував її, додавши спочатку слово «Народна» — в Народну аграрну, а потім викинув слово «аграрна», і партія стала називатися просто Народною. Через рік Михайло Зубець відновив своє дітище, ставши почесним головою АПУ.