Війна: поза досвідом класики
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Справу з театром учасники «От Вінта» мають не вперше. Зокрема Юрко Журавель був спочатку художником–оздоблювачем, потім почав створювати музичний супровід до вистав і, зрештою, пробувати себе в ролі актора. Решта учасників гурту тоді були ще підлітками, тому грали в дитячих постановках. І коли хлопцям запропонували повернутися на театральну сцену вони, ознайомившись зі сценарієм, залюбки погодилися. Враховуючи насичений гастрольний графік, на підготовку вистави «отвінтисти» витратили два місяці. Режисер вистави Василь Гізун дуже задоволений грою учасників гурту, адже вважає, що хлопці, хоч і не є професійними акторами, але мають великий життєвий досвід і передають усі задумки як автора, так і постановника. Хоча, зізнається, інколи хлопці й імпровізують, але від цього спектакль тільки виграє.
Вистава «Свинарі» створена за п’єсою сучасного російського драматурга Володимира Жеребцова «Підсобне господарство», події якої відбуваються в казахських степах, на якомусь ракетному полігоні. Хоча про це тільки говориться в діалогах героїв, насправді ж усі перипетії проходять у свинарнику, де відгодовують тварин для офіцерів радянської армії. Гітарист Віктор Пилипчук та козобасист Володимир Загиней грають доглядачів свиней; ударнику Сашкові Мартюшеву випала доля втілити образ офіцера, а сам Юрко Журавель перевтілився в армійського «дєда».
П’єса «Підсобне господарство» написана російською мовою. Однак хлопці перетлумачили її українською, адже, як з’ясувалося з сюжету, усі хлопці — з України: хто з–під Хмельницького, хто з Вишгорода, і лише коли дійові особи — рядові вояки — спілкуються зі старшим за званням, вони послуговуються російською.
Спостерігаючи за перебігом вистави, не могла не помітити, що глядач у залі — переважно молодь. А тому й поцікавилася у головного «отвінтіста» Юрія Журавля, чи зрозумілі сучасній молоді події, які відбуваються у спектаклі. «Можливо, й не дуже, бо вони вже навіть і не знають, що були колись такі літери на погонах — СА, — зізнається він. — Хоча явище «дідівщини», може, і не в такій мірі, як це було за «совка», та все ж збереглося і до наших днів. Але ті, кому нині більше 30–ти, точно впізнають свою військову бутність. І мені, синові офіцера, неодноразово доводилося бачити «позастатутні» розборки».
Виставу «Свинарі» побачило вже багато рівненців, і перша поїздка, на яку наважилися хлопці, — це Нетішин Хмельницької області. «Паралельно з цим ми працюємо над альбомом «Потом і кров’ю», — розповів Юрій Журавель. — І коли робота над ним завершиться, а я думаю, що це станеться до Нового року або ж відразу після свят, тоді й вирушимо з туром Україною. І тоді наші прихильники почують і пісні з нового альбому, і виставу побачать».
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Скасувати оголошення конкурсу на отримання премії від ЮНЕСКО із назвою «Міжнародна премія ЮНЕСКО-Росії імені Менделєєва з фундаментальних наук», закликає Національний музей історії України. >>
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Нещодавно видатну споруду архітектора Владислава Городецького — костел святого Миколая в Києві, яка постраждала від пожежі ще у вересні 2021 року і від російської атаки наприкінці 2024-го, — було офіційно передано римсько-католицькій парафії у безоплатне користування строком на 50 років. >>
«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії. >>
Державний реєстр розшукуваних культурних цінностей розпочав роботу в Україні, зокрема вже підготовлені понад 6 тисяч відповідних форм для внесення об’єктів до нього. >>