Коли Зірка стає світлішою

П’ятдесят років тому в зеленому селі Мамаївці під Чернівцями народилася не королівна, не чарівниця, а особлива зірочка, дитяча письменниця Зірка Мензатюк. За життя у своїх казках вона порахувала «Тисячу парасольок», розвідала, «Як до жабок говорити», відкрила малюкам «Таємниці козацької шаблі», володарювала у «Маковому князюванні», де вечорами розказувала «Київські казки» та «Казочки–куцохвостики». Свій день народження пані Зірка вирішила провести серед тих, кому найбільш люба. З самого ранку в Київському літературному музеї розкладала свої книжечки, вишиті сорочки і рушники. Чекала на діток, щоб подарувати своє світло і відкрити перед ними ще одне вміння — вишивати хрестиком і лічильною гладдю. За її словами, вишивання потрібне дитині не менше, ніж казка і шкільна наука.

«Коли «запрягаю» голку ниткою, буває, задумаю повишивати годинку–дві, а воно як піде, годі на третій день зупинитися. Думки неквапного плину набувають, починаєш розмірковувати про свій настрій, про те, чого тобі життя дано, про бабусь, які вміли бути щасливими і мудрими. З вишивкою і душа стає світлішою, і настрій паскудний кудись дівається. Упорядковується простір і життя. Але за такою роботою довго не просидиш. Коли рука затерпає від вишивання, починаю писати. Ось так і казки народжуються», — пояснює учням однієї київської школи Зірка Мензатюк. Їм не пощастило народитися на Буковині, де в кожній хаті живе майстриня, де для дітей уміти вишивати рівнозначно заплітати косу чи їсти кашу. Тож пані Зірка вирішила відкрити перед київськими дітлахами секрети буковинської вишивки. Не хоче, щоб із дівчатками трапилася така прикра ситуація, як з її донечкою. «Якось моя Наталка вирішила поцікавитися, як мені зять. Кажу, що сподобався відразу, от тільки має один ґедзь. Та виправити його маю я сама. До повного щастя сорочки вишитої чоловікові бракує, — сміється пані Зірка. — Хочу, щоб дітей оберігала вишита сорочка. В їхнє життя вона принесе любов і здоров’я. Про це знали наші пращури і з покоління в покоління передавали ці знання».

Майстриня Тетяна Островська із Зіркою Мензатюк приятелює уже багато років. Каже, що, якби не Зірка, вона б ніколи не дізналася про техніку кучерявого шва, яким вишивала бабуся письменниці, а може, й узагалі б не стала майстринею. «Зірка не тільки гарно казки пише і сорочки вишиває. Вона вміє жабок і ящірок приговорювати. Як підемо разом на природу, серед пташок і дерев Зірка своя. Поговорить із ними, погладить, пригорнеться до деревця. Вона знає, як рівно йти у житті, й у своїх казках дітей та дорослих цьому навчає», — вітає своє подружку Тетяна Островська.

Якось родичка Зірки Мензатюк мала намір вишити сорочку тільки синіми нитками, яку на Буковині називають «сєнєнька». Техніку вже всі забули, а їй удалося роздобути для зразка одну таку стару сорочку. Коли принесла «сєнєньку» додому, 82–річна бабуся аж у долоні сплеснула: «Та я цю сорочку пам’ятаю. І дівчину, яка її замолоду носила». Так і «УМ» пам’ятає, які чарівні казки написала пані Зірка Мензатюк, і бажає їй міцного здоров’я та вишити ще не одну буковинську сорочку.

Олена МУРАВЕЛЬ