Так коротко, щоб зрозуміло

Шум ззовні викликає асоціації зі штурмом ворожої, бо неприступної фортеці: у кінотеатрі «Київ» показують фільми конкурсної програми короткометражок та студентських робіт, а глядач ломиться наче на показ розрекламованих фестивальних фільмів. «Якщо ти звідси вийдеш, то сюди вже не зайдеш. Я тобі обіцяю — на твоє місце знайдеться бажаючий сісти», — контролер на виході попереджає хлопця, якому припекло поговорити по телефону за дверима. Шум ззовні звучить як підтримка попередження.

Один у полі український воїн

39–та «Молодість», що стартувала в суботу стрічкою «Коко Шанель і Стравінський», продовжила свій подальший перебіг першими конкурсними програмами — короткометражних і студентських фільмів. У першій беруть участь 23 стрічки, у другій — 18. Ще 13 картин змагаються у конкурсі повного метру. І в кожній із цих програм є по одному українському учасникові — більше національних претендентів на «Скіфського оленя» відбіркова комісія фестивалю не знайшла. Нагадаємо, що володар гран–прі «Молодості» отримує 10 тисяч доларів, а найкращі фільми з кожного конкурсу — по дві з половиною тисячі доларів. Ху із ху на цьогорічній «Молодості», стане відомо першого листопада, на церемонії закриття фестивалю.

Позаяк «Молодість» — це, перш за все, панорама нового молодого кіно, а вже потім — вернісаж перевірених часом та іншими кінофорумами фільмів, то ми зупинимося саме на огляді конкурсних стрічок. У понеділок завершився показ короткометражок. У невеличких замальовках, тривалістю від 6 до 26 хвилин, молоді режисери порушують, здебільшого, тему самотності та пошуків окремою людиною себе і свого місця. Як правило, такі кіноподорожі у сутінках людських душ відбуваються на тлі драматичних декорацій. «Це вже було» (бельгійки Лейки Альбаяті) розповідає про амнезію красивої й закоханої дівчини. «Ліворуч–праворуч» (греків Аргіріса Германідіса і Ставроса Раптіса) — про непорушну відчуженість теперішніх сусідів. «За п’ять миль» (британця Ендрю Хея) — про хиткий внутрішній світ підлітка. Трохи світла у царстві пошуків себе на фестивалі дають кілька комедій. Зокрема, «Соккарат» (іспанця Давіда Морено), що у легкій насмішкуватій манері витягує з сімейної шафи по черзі секрети батька, матері, доньки й сина. Очевидно, піренейська легкість буття змусила 32–річного Морено по–доброму зіронізувати над гомосексуальними нахилами глави сімейства та його неповнолітньої доньки й просто посміятися з розпусних мрій 70–річного діда, який забажав купити «чорний гарем». А щоб усе не здавалося так просто — за Фройдом — режисер віддав віжки управління родинними справа десятилітньому синові–вундеркінду.

Українсько–російський фільм «Хто такий Тімур — 5 історій» — дебютна короткометражка Лесі Мацько. У телевізійному стилі режисер знімає п’ять розповідей різних людей про художника–новатора, яскравого представника російського авангарду Тімура Новікова. З відвертостей його друзів і дослідників творчості портрет Новікова вимальовується лише наполовину. Глядач до кінця так і не розуміє, хто такий Тімур — гомосексуаліст, зоофіл, космо–біологічний об’єкт чи художник до мозку кісток, якому можна пробачити всі його психологічні відхилення і бажання воскресити Леніна. У кулуарах кінотеатру найбільше шуму наробила «Гарненька» мексиканки Тані Вердуcко. «Раніше мою роботу могли назвати порнографічною. Тепер це еротика чистої води», — заанонсувала Таня перед переглядом. Однак перед її стрічкою не треба заявляти як і перед «Хто такий Тімур?», що перегляд особам до 16 років заборонений. Режисер дуже художньо, красиво і образно переповідає історію про підлітка 50–х років Педро, який тільки тим і займається, що підглядає за жіночими ніжками. Хлопець реалізовує свої фантазії, познайомившись із повією Сое у білих ажурних колготах. Юначий еротизм обривається, коли його боязка рука натрапляє на заштопану червоними нитками дірку від нічних гулянь повії з грубіяном. «Гарненька», де в головній ролі виступили кольорові панчохи, стала прикладом для багатьох студентів, як можна красиво, вражаюче і дешево відзняти банальну і майже беззмістовну історію.

Насильством по емоціях

Конкурс студентських фільмів завершив свою роботу вчора. Першою стрічкою цієї програми, яку виставили на суд міжнародного журі та глядачів (на «Молодості» існує приз глядацьких симпатій у еквіваленті однієї тисячі доларів), став «Стрілочник» українця Сергія Сіляви. Невибаглива 13–хвилинна новорічна казка про те, що інколи доля підкидає нам шанс змінити набридливі обставини, але клята відповідальність (а чи звичка?) все зводить нанівець. Досить симптоматично як для нашого посттоталітарного суспільства, де людина ніяк не може зійти з рейок давно неактуального плину життя. Подібні мотиви проглядаються і в анімаційній стрічці «Сигнал» (швейцарця Адріана Флюкігера). Але це кардинально інший підхід до теми: творчий і нестандартний. П’ять хвилин із життя пластилінового персонажа Ервіна, що живе у світлофорі, зірвали найпалкіші овації глядачів.

Найбільше дискусій викликав 20–хвилинний фільм «Робін» (німця Ханно Олдердіссена). Робін — це восьмирічний хлопчина, який після невдалих канікул повертається у сім’ю, де все не слава Богу: вітчим–п’яниця, мати–безробітна і новонароджена сестричка Марлен. Під час чергової сварки, що супроводжується невпинним криком немовляти, чоловік розбиває дитині голову. Мати, яка перебуває кілька днів у шоці від того, що сталося, не може дати ради хворій дитині, а згодом узагалі зникає. Робін вирішує, що це він, хто має змусити Марлен замовкнути назавжди. «У Німеччині діти з таких сімей — це гостра проблема, яку свого часу широко висвітлювали в медіа, — пояснює свою зацікавленість у такого роду соціалці Ханно Олдердіссен. — Але зараз, коли я став батьком, не певний, що зняв би такий фільм». Якщо вас зацікавила програма студентського кіно, то її повтор можна ще подивитися сьогодні в кінотеатрі «Жовтень».

Сьогодні також продовжується розпочата вчора програма повнометражних конкурсних фільмів (перші покази відбуваються у кінотеатрі «Київ», повторні — у «Мегаплексі», частково «Молодість» проходить і в Будинку кіно, куди вхід — вільний). Цього року фестиваль пропонує добротну чортову дюжину дебютних режисерських робіт. Найтитулованішою серед них є стрічка 20–річного (!) кіногенія Ксав’є Долана «Я вбив свою матір» — три нагороди у рамках цьогорічного Каннського фестивалю. Двома нашумілими фільмами представлена в конкурсі Росія: це напівзаборонена стрічка «Росія 88» (Павло Бардін) та лауреат «Кінотавру» — «Вовчик» (Василь Сігарєв). Достойною представляти Україну відбіркова команда «Молодості» обрала картину «Відторгнення» американця Володимира Лєрта. Фільм українського виробництва (з українськими коштами та українськими акторами — Богданом Ступкою та Сергієм Бабкіним) — це суміш фантастики та хорору. Зважаючи на театральні таланти екс–лідера «5nizza» Бабкіна, можна спрогнозувати, що він цілком реальний претендент на приз «кращому молодому актору». А от мітити на щось більше у світі фестивального кіно, де перші скрипки грають гострі соціальні та політичні теми, «Відторгнення» навряд чи зможе.

ГОЛОС НАРОДУ

Думки глядачів про фільми конкурсу короткометражок та студентських робіт

Оля, студентка Київського педагогічного університету ім. Б. Грінченка:

— Загалом програма сподобалася. Недарма провели цілий день у кінотеатрі. Але трохи напружувала «соціалка». Бити по емоціях глядача темою педофілії — як у фільмі «Кожному своє» — надто простий, як на мене, прийом.

Світлана, студентка Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка–Карого

— Виділяється фільм «Горобці» німецького режисера Яна Шпекенбаха. Те, що він знімав усе одним кадром. Та те, що в короткому 12–хвилинному фільмі вирішив поєднати такі види мистецтва, як оперний спів і танці.