У Пролетарському районі Донецька почала працювати недільна школа дещо незвичної специфіки. Адже відтепер усі бажаючі діти та підлітки проходять тут курс молодого... ув'язненого. Учні школи сумлінно засвоюють теорію та здобувають певні практичні навички, що стануть у пригоді під час імовірного перебування у буцегарні. І, неважко здогадатися, згаданий навчальний процес користується підвищеним попитом. Це підтвердив і директор недільної школи Василь Гурнавський. За його словами, ідею заповнити вільну нішу на освітній ниві йому підказало саме життя, адже ні в кого нема стовідсоткової гарантії... Як-то кажуть, від суми і від тюрми не зарікайся. «Зате після закінчення нашої школи буде теоретичний і практичний багаж, що дозволяє бути підготовленим до такого повороту долі», — стверджує він. До того ж з огляду на деяких представників виконавчої влади нікому сьогодні і в голову не приходить приховувати свій тюремний стаж. «Скажу більше — іноді саме цей рядок у біографії має визначальну роль під час призначення на керівну посаду, — впевнений пан Гурнавський. — Тепер, навпаки, окремі особи ідуть на величезні витрати, аби придбати липову довідку про судимість і поневіряння в неволі».
А щодо звинувачень в антиморальності підготовки майбутніх в'язнів директор школи впевнений, що потенційний засуджений необов'язково стане реальним «зеком». «Скажімо, хіба юнаки, які йдуть служити в армію, — потенційні агресори й загарбники чужих країн? — ставить риторичне запитання. — Та й навички, отримані під час служби, теж тримаються про запас, чи що. Бо ті ж демобілізовані юнаки на «гражданці» ходять нормально, а не марширують, карбуючи крок. Хоча вміють це робити і при нагоді можуть продемонструвати. Так і у нашому випадку. Необов'язково наші випускники відразу кинуться шукати нагоди, аби мерщій опинитися за гратами. Однак коли подібне станеться, їм дуже знадобляться знання, отримані у недільній школі».
Директор школи розказав, що зараз у нього навчаються діти віком від 8 до 18 років, а класи, яких у паралелі аж 14, просто переповнені. В молодших опановують «петардознавство», на який, до речі, кинули оком представники Міносвіти, аби ввести його в загальноосвітніх школах, і «феню». «Якби ви знали, як ріже слух професіоналу оцей примітивний набір слів, який підлітки видають за справжню «феню»!», — скаржиться директор, великий знавець справи. Причому чимало учнів чомусь вважали себе потенційними відмінниками на цьому уроці, а опинилися серед двієчників. Тому, аби краще засвоїти предмет, тепер не тільки розмовляють на «фені», а й навіть пишуть нею диктанти, перекази й твори. Те ж саме стосується також уроків музики, де опановують пісні відомого спрямування — шансону.
Викладачі в школі — стовідсоткові професіонали. Причому не теоретики, а практики. Тобто ті, хто завдяки власному досвіду може розповісти й навчити тонкощам перебування за гратами чи за колючим дротом. Бо тільки ці люди на практичних заняттях можуть навчати секретам непростих взаємостосунків із сусідами по камері, умінню правильно приготувати чефір чи сходити на, даруйте, парашу.
«Ми не ставимо мети, аби всі випускники обов'язково стали міністрами, народними депутатами чи канцеляристами глави держави, — дипломатично розуміє натяк пан Василь. — Хоча отримані у стінах нашої школи знання нітрохи не стануть на заваді навіть на такому високому рівні». Отже, перефразовуючи класика, ліпше скажу так: Прем'єром можеш ти не бути, але «топтати» зону... хтозна!