Значок — ніщо, імідж — усе

01.04.2004
Значок — ніщо, імідж — усе

Депутати в костюмах. Востаннє... (Василя ГРИБА.)

      Відомо, що представники кожної більш-менш видатної і конче потрібної професії мають свій фірмовий знак — уніформу, за якою їх можна ідентифікувати. Наприклад, міліціонери, лікарі, навіть двірники і прибиральники сміття. А що ж народні депутати? Невже гірші за сміттярів? Ні в якому разі, вирішили нардепи першого квітня й ухвалили закон, згідно з яким матимуть свою «робочу робу». Причому відрізнятимуться вони не лише від пересічних громадян,  й одне від одного. Окреме неповторне вбрання вирізнятиме обранців за фракційною приналежністю.

      Як було раніше: приходить журналіст-початківець до парламенту і розгублюється — така купа депутатів зі значками і кожен норовить інтерв'ю дати, а хто з них більшовик, меншовик, трудовик — невідомо. Отже, доводилося трудівникам пера та камери бігати з роздруківками радівського сайту і проводити фейс-контроль на місці. Тепер усе має змінитися. Зустрічається тобі в кулуарах, приміром, чоловік у червоному костюмі, червоних черевиках і червоній шапочці — одразу видно: комуніст. А  якщо якийсь із нардепів раптом з'явиться на роботу закосиченим, не треба терміново кликати операторів і питати про його орієнтацію — він належить до БЮТ, а зачіска — фірмовий знак її лідерки.

      Чоловіки і жінки, які ходитимуть по Раді в комбінезонах  «а ля зварювальник», та ще й з молотками в руках — «вірнопіддані» Ігоря Шарова, тобто таким  чином вони демонструють свою належність до фракції «Трудової України».

      «Зліва — молот, справа — серп», — каже відомий радянський крилатий вислів,  і ці дві речі у свідомості людей були зв'язані так само нерозривно, як «Проктер енд Гембл», а от в українському парламенті роз'єдналися. Із серпами, косами і вилами ходять тепер представники Аграрної фракції. До речі, в кулуарах подейкують, що лідер фракції Михайло Гладій пропонував привести до Ради корову, доїти в перервах і реалізовувати молоко зі знижками членам дружніх фракцій. Щоправда, питання, чи надавати великій рогатій худобі право голосу, спікер відхилив на корню. До речі, сам спікер відтепер носитиме костюм дресирувальника в цирку: чорний фрак, циліндр, як у Пушкіна на портретах шкільних підручників, і великий батіг. А кожне засідання вранці починатиметься музичним супроводом «Ап! І тігри у ног моіх сєли!» На боці у спікера висітиме мішечок із цукром, який він кидатиме до рота тих депутатів, що проголосували правильно, а батогом розганятиме тих, хто блокує трибуни. Два віце-спікери, відповідно, носитимуть костюми асистентів дресирувальника: лосини, блискучі кофтинки та плюмаж на голові.

      Вирішили не вигадувати велосипеда соціал-демократи об'єднані, тому їх символізуватиме троянда, витатуйована на лобі в кожного. (Пригадуєте арію Атоса «Єсть в графском парке чорний пруд»? Лише там леді Вінтер мала татуювання лілеї на плечі). Костюми ж носитимуть довільні, лише сорочки мають бути білими і з червоними трояндами. Кажуть, що їх змоделював сам іміджмейкер Борі Моїсеєва за великі гроші.

      Непросто буде відрізнити одне від одного представників фракцій, що мають спільнокореневе об'єднуюче слово «народ» (Народовладдя, Народний вибір, Народно-демократична партія). Аби ототожнювати себе із народом, депутати вдягатимуть вишукані костюми бомжів: лахміття, стоптані черевики та перуки із скуйовдженим волоссям. А за півгодини до початку засідання гример підмальовуватиме їм синці та багатолітній бруд.

      Фракція «Регіони України» не вигадала нічого гіднішого за вишивку на спині та грудях назви якогось із регіонів нашої Батьківщини. І нарешті, найчисленніша фракція ВР «Наша Україна» носитиме жовто-блакитні штани та піджаки. Причому кольори чергуватимуться у шаховому порядку: жовті права частина піджака, лівий рукав та права штатина і навпаки. На довершення образу справжнього патріота вхожі до «НУ» депутати вдягатимуть солом'яні брилі, а їхній лідер — спеціальний, бджолярський, із захисною сіткою.

      Не забули про себе і позафракційні. Аби продемонструвати свою незалежність і неналежність, 25 депутатів вдягатимуться як хіппі та панки. Поінформовані джерела повідомили «УМ», що 31 березня на Андріївському узвозі були помічені нардепи, які вибирали собі бісерні феньки та растаманські беретики, а дехто навіть замовив собі косуху та мешти — «гріндерси».

      Отже, прийшовши до парламенту в четвер, першого, не лякайтесь,  а головне, не смійтесь. Це не цирк, хоча формою дуже нагадує.

ПОЛІТПАРНАС

Горобець

Нікчема Горобець вдавав, що він орел,

Купив високе місце й обійняв посаду,

Як справжній джентльмен казав «окей» і «вел»,

Та конкурентів часто залишав позаду.

Від радощів таких він навіть заспівав,

Хоча орел, відомо всім, є птахом неспівучим,

Цього вже Горобець, на жаль-таки, не знав,

Бо по своїй натурі був він гедзиком дрімучим.

Найбільше мріяв той «орел» про політичну владу,

Тому у теніс грав, відвідував перукаря, басейн, бобслей,

«А решта все — ніщо! І так пройду в Верховну Раду,

Нема орлів — то буду я, бо на безпташші й дупа соловей!»

Так, справді він нардепом став, торгує карткою де можна,

Зате в Парижі, на Канарах і Гаваях він вже був,

А на парламентській трибуні — ні, бо щось тривожно.

То й голосу в парламенті його ніхто не чув.

Ось так, панове виборці, чекаєте?..  Чекайте!

Але наступний раз таких орлів уже не обирайте! 

Петро ПЕРЕЦЬ, читач «УМ».

  • Одеса Жванецького

    Колись Михайло Жванецький писав: «Письменників в Одесі багато, тому що нічого не потрібно вигадувати. Щоб написати оповідання, треба відкривати вікно — і записувати». Скориставшись цією порадою, відкривши вікно в одеському дворику тепер, швидше, станеш хуліганом, ніж письменником. Змінився час — змінились люди... Що сталося з Одесою? Чому сьогодні вона зовсім не схожа на те «досить гарне місто на нашому Півдні та чиїйсь Півночі», про яке писав і пише Михайло Михайлович? «Одеса тут більше не живе», — як завжди влучно підмітив сатирик. Так, одесити, про яких він писав, роз’їхалися по світу. Але залишилися вулиці, будинки та навіть установи, де бували персонажі Жванецького, де виріс і загострив перо він сам. >>

  • Гумор як робота

    Ідея зробити першоквітневе інтерв’ю з Анатолієм Литвиновим, найкращим читцем гумору в 70—90–ті роки (хто не пам’ятає його хіт «Як ми з кумом вареники варили» і взагалі весь кумівський цикл Павла Глазового), була майже концептуальною: так набив оскомину сучасний гумор із жартами нижче пояса. Але втілити цю ідею в життя виявилося не так просто. Анатолій Васильович, якому зараз 73 роки, переніс інсульт і з дому не виходить. «Що ви вигадуєте? Навіщо вам моє інтерв’ю, я вже в минулому, питайте тих, хто крутиться по телевізору». І все ж, відірвавшись від спільного з онуком перегляду мультиків, Анатолій Васильович поспілкувався з журналістом «УМ» по телефону: згадав часи Глазового і Шарварка, розповів, як починаючи з 1 квітня 10 днів підряд з переаншлагами в палаці «Україна» проходив фестиваль гумору «Вишневі усмішки», як міністр культури СРСР Демичев захистив їх перед українським Мінкультом. «А ви не знаєте, чого учора не було Ані Безулик?» — раптом перескочив з однієї теми на іншу артист. «Кажуть, ніби закінчився контракт із телеканалом», — відповідаю. «Отак скоро усе закінчиться, — невдоволено буркоче Литвинов. — Я газет не читаю, дивлюсь новини по телевізору, «Велику політику». Я не дуже люблю цього Савіка Шустера, а програма Ані Безулик мені сподобалась, і я здивувався, коли вона не вийшла, подумав, що це вже «пєрвиє звоночкі».

    Насправді, крім розмови, це ще й був невеликий концерт для одного слухача — Анатолій Литвинов по пам’яті розповів кілька довжелезних гуморесок Павла Глазового і більше того — фрагменти виступів болгарською і сербською мовами. Так дивно було чути цей знайомий із дитинства голос, інтонації, акторську майстерність, і так шкода, що «сучасний телевізор» не показує українську естрадну класику бодай інколи. >>

  • Не до жартів

    1 та 2 квітня в Одесі традиційно проведуть «Гуморину–2010». А ще не так давно День сміху, який уже давно став візитною карткою міста, був під загрозою зриву. Проти проведення свята виступили православні одесити, адже цьогоріч 1 квітня припадає на Чистий Четвер Страсної Седмиці, — цього дня масові гуляння просто неприпустимі. 28 березня кілька сотень людей пройшлися вулицями міста, щоб висловити свій протест. >>

  • ДОСІ АКТУАЛЬНО

    Давненько вже не бачила

    Синка свого мати, —

    З того часу, як обрали

    Його в депутати. >>

  • Здрастуй, Маріє–брехухо

    1 квітня — брехня всесвітня! Ось і настав цей єдиний неповторний у році день, коли можна безбоязно пожартувати над власною дружиною, начальником чи просто хорошим другом. Як показують соцопитування, більше 70 відсотків людей збираються 1 квітня розіграти кого–небудь зі своїх знайомих. Причому, згідно з соціологічними дослідженнями, більше всього каверз слід очікувати від студентів і бізнесменів. А все–таки, що примушує людей, навіть позбавлених почуття гумору, неодмінно жартувати саме цього дня? Коли зародилася ця традиція? >>

  • Сміх та й годі

    Завтра Одеса перетвориться на грандіозний цирковий майданчик — так місто відзначатиме черговий День сміху. На Дерибасівській знову зберуться тисячі людей з розмальованими щоками та перуками із фольги, з браслетами, які світяться у темряві, та перснями, які поливають перехожих водою. Кілька років тому мене перестріли навіть дівчата з величезною рибальською сіткою замість шалика (мабуть, русалки), тітонька, з ніг до голови замотана у бинти (єгипетська мумія?) і дядько... з обідком від унітаза на шиї (туалетне каченя?). >>