«Базар» про землю

      2004-й — рік продовження аграрних реформ. Про це наголошував віце-прем'єр Іван Кириленко, вітаючи журналістів з Новим роком, про це повторюють Прем'єр Віктор Янукович і новий міністр агрополітики Віктор  Слаута. Головне реформаційне завдання, над яким сьогодні працює Кабінет Міністрів, — підготуватися до продажу земель сільськогосподарського призначення з 1 січня 2005 року, оскільки саме в цей день припиняє діяти мораторій, встановлений чинним Земельним кодексом. Якщо офіційну мову київських чиновників пояснити звичайними словами, то «підготуватися» в їхньому розумінні означає прийняти максимально можливу кількість земельних законів, з десяток проектів яких  розробив Держкомзем, і не дозволити депутатам проголосувати за заборону на торгівлю угіддями на довший термін.

Усі на захист селян!

      Як повідомляла «УМ», у березні Верховна Рада підтримала у першому читанні проект закону «Про внесення змін до Земельного кодексу України», що пропонує продовжити мораторій на продаж землі до 1 січня 2010 року. При цьому на практиці всі навколомораторні дискусії скидаються на змагання з перетягування канату: хто виявиться сильнішим (адміністративно, мандатно чи опозиційно), той і вийде переможцем. Прихильники збирають однодумців під гаслом: «Рано, почекаємо ще». Опоненти заперечують: «Краще рано, ніж ніколи». При цьому і одні, й інші захищають інтереси кого б ви думали? Правильно, селян! Мовляв: «Мораторій треба, бо власники розпайованої колгоспної землі не готові до торгівлі паями, непоінформовані, недалекоглядні, забиті, затуркані, тому в них скуплять ту землю за безцінь багаті латифундисти і представники злочинної влади». А що ті самі селяни в результаті змучливих аграрних реформ у нас виявилися якимись «напіввласниками», бо реально, «ощасливлені» гектарами землі, не можуть ними розпорядитися, як хочуть, залишаються прив'язаними до екс-колгоспів і приреченими злидарювати на голодному орендному пайку, їм неначе байдуже, оскільки альтернативи нинішньому шляху вони не пропонують.

      «Ні-ні, послухайте, скасуйте мораторій негайно, бо бідним аграрникам уже кредити брати ні під що, хоча банкіри і всілякі інвестори у чергу готові шикуватися, якщо в економічному обігу буде земля», — заперечують опоненти мораторію. Хоча, будучи при владі, скеровуючи земельну реформу 14 років і як мінімум 3 з них несучи політичну відповідальність за всі аграрні «революції» на селі (як та сама Аграрна партія України), не можуть дати відповідь на просте запитання: як уберегти селян від масових спекуляцій із землею, — хоча на нього уже давно відповіли країни колишнього соцтабору завдяки грамотній і продуманій земельній політиці.

      Власне, навіть сам факт, що питання «рано чи не рано торгувати землею» стало предметом дискусій у 2004-му, а не в 2001-му, одразу після прийняття оновленого Земельного кодексу, свідчить про те, що відповідальні люди у цій країні думають не стільки про інтереси селян, скільки про те, як «пропхнути» вигідну бізнесову схему у максимально сприятливий для себе політичний час. Для когось цей час настав, хтось пропонує зачекати.

Купіть, хто почім може

      Тим часом життя по селах іде своїм шляхом і там можна знайти всього і всякого. Рекламісти з «районок» уже звикли, що ні-ні та й з'явиться у них охочий замовити оголошення: «Куплю пай там-то і там-то. Ціна — договірна». Причому сьогодні охочих продати «найбільше національне багатство» Україна має більше, ніж бажаючих його придбати, — в деяких селах тільки гукни, вулиця збіжиться, і не одна. Баба Марія прагне обміняти «нікому не нужну бомагу» — сертифікат (рідше — державний акт, оскільки їх отримали далеко не всі) — на дуже потрібні в господарстві гривні чи долари не через власну недалекоглядність, а з нужди, з усвідомлення того, що сьогодні за гроші хоч дітей вивчить і в місто жити вирядить або внукам підсобить, а то помре, і спадкоємці не знатимуть, що з тією землею робити.

      Пишу «баба» не випадково, бо більше половини з 6,8 мільйона власників сертифікатів — пенсіонери, які за давньою українською звичкою уже тримають у скринях клуночки «на смерть». Такі люди самі оббивають пороги «контор» і піддобрюються до знайомих багатих дядечок, щоб бодай хтось купив у них пай і дав тверду копійку (це не абстракція, про конкретні випадки «УМ» ще розкаже пізніше). Вони не можуть чекати того року «iкс», коли влада «соблаговолить» і створить умови для цивілізованої торгівлі. Просто не доживуть.

      Слава Богу, зручні схеми для таких операцій є. І необов'язково порушувати закон, достатньо, наприклад, укласти кількарічний договір оренди землі з правом викупу. Хоча й «сірих» схем, як-то «рихтування» «правильних» документів завдяки знайомому районному нотаріусу, вистачає. Знають землевпорядники й інші механізми, які й вам можуть розказати, — за окрему плату. За власним спостереженням на основі регіональних скарг, що надходять до «УМ», можу узагальнити: найактивніше  процеси «прискореної торгівлі» рухаються на Полтавщині, де полюють за полями з нафтою, в «просунутій» в аграрному плані Дніпропетровщині, де можна піднімати непогані врожаї, та навколо столиці — тут поштовх дають запаморочливо високі ціни на землю. Той же Іван Кириленко якось публічно зізнавався, що Кабмін давав згоду на придбання невеличкої ділянки під автозаправку в Києві за... 3 мільйони гривень. Звісно, майданчик під АЗС за межами Окружної — не те, не кажучи вже про поле під соняшник, та все одно географічно вигідне наближення до найбільшого в Україні продовольчого ринку збуту — міста-тримільйонника — стимулює і попит, і пропозицію.

      Дехто до відкриття «сезону торгівлі» сільгоспземлею готується серйозно, щоб вкласти гроші з прицілом на майбутнє: куплена сьогодні ділянка подорожчає, і завтра на ній можна буде добре заробити. Тим більше що нинішні ціни сприяють. Нагадаємо, що середній розмір земельного паю — 4,1 гектара, а середня оціночна вартість 1 гектара — 16 тисяч 900 гривень. Проте, наприклад, у Криничанському районі на Дніпропетровщині, від якого до облцентру — рукою подати, за 10 чи 15 тисяч гривень можна придбати 5-гектарний пай. На Полтавщині доводилося чути про випадок, коли сертифікат із необхідними підписами у п'янички видурили за пляшку оковитої, — буває і таке. Хоча з кожним днем наближення до 1 січня ділянки стають ціннішими. Так, у Броварському районі на Київщині за 1,4-гектарну ділянку спочатку пропонували 10 тисяч, проте за пару місяців ціна виросла до 22.

Продати не можна дозволити

      Досі існування проблеми торгівлі сільгоспземлями високопоставлені чиновники не хотіли визнавати, проте днями в коментарі телеканалу «Інтер» Леонід  Кучма підтвердив, що «тіньовий» ринок землі продовжує існувати». При цьому Президент непрямо окреслив і порушену нами проблему про те, що за часи заборони на купівлю-продаж сільгоспугідь нічогісінько не зроблено, щоб підготувати добрий грунт для важливого старту. Гарант нагадав, що, починаючи з 1990 року, Верховна Рада тричі встановлювала заборону на торгівлю землею. Результат — ми продовжуємо дискутувати на тому самому місці. Більше того, Кучма визнав, що за ці роки українські чорноземи навіть упали в ціні. Повідомивши, що деякі західні фахівці оцінюють українські орні землі в 400 мільярдів гривень, він додав: «Невідомо, якою буде оцінка (земель. — Авт.) після шести років хижацької експлуатації».

      Але сідати  аналізувати, що зроблено не так і як можна виправити старі прорахунки, як подолати суспільний страх перед торгівлею землі, як аргументовано переконати супротивників у тому, що процес функціонуватиме прозоро, як, врешті-решт, уберегти селян-власників від масових махінацій з метою спекуляції, на Банковій, так само, як і на Грушевського, з усього видно, не збираються. Як і раніше, Леонід Кучма виступає категорично проти продовження мораторію на торгівлю землею до 2010 року. «Очевидно, що йдеться про радикальне згортання земельної реформи», — каже він, додаючи, що «чим довше затягується введення ринку землі, тим більше процвітає «базар землі». За його словами, продовження заборони означає втрату селом до 8 мільярдів гривень кредитів на рік, погіршення економіки сільського господарства, сільгоспмашинобудування, а також виснаження українських чорноземів.

      Таким чином, Кучма розкритикував останнє рішення парламенту, назвавши його політичним. «Йдеться про спробу одержати голоси майбутніх виборців», — вважає Президент. Погодитися з ним можна лише частково. Однак переконливішими виглядають аргументи поміркованих політиків, які принципово підтримують ідею ринку землі, але відзначають, що його не можна запускати з «бухти-барахти», навіть після надцяти років сумирного очікування, але без чіткого законодавчого плану, як той ринок функціонуватиме і чітких, зрозумілих всім захисних соціальних механізмів. Вони пропонують зважити на «обтяжливі обставини».

      По-перше, на минулорічний неврожай, який вибив табуретку з-під ніг багатьох господарств, а відтак «присадив» і ціну на землю. По-друге, на адміністрування аграрного ринку, який ось уже рік як існує «в ручному режимі», що гальмує динамічний розвиток багатьох галузей економіки. По-третє, згортання сільськогосподарського експорту, від якого також великою мірою залежить ціна на землю. По-четверте, ті ж самі вибори і політична реформа, які поляризують парламент і суспільство, не створюючи сприятливої атмосфери для конструктивних дискусій з прицілом на далеку перспективу. Адже насправді у нинішній Верховній Раді можна знайти більшість голосів як за продовження мораторію на продаж землі, так і проти нього. Важливо підібрати правильну аргументацію. Влада, схоже, сподівається переконувати з позиції грошей і сили.  Звичайно, навіть у такий спосіб можна стартувати з продажем сільгоспземель за принципом: перемелеться — мука буде. Але є дуже великий ризик замість муки отримати муку.

      Іван КИРИЛЕНКО, віце-прем'єр-міністр, послідовний прихильник скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення:

      — Засідання аграрного комітету висвітлило проблеми «більшості». Поки ми розмірковуємо над великими політичними проблемами, комітет, де трошки більше «більшості», голосує за продовження мораторію. Будемо працювати з «більшістю», щоб у залі таке рішення проголосоване не було.

      Що законодавча база для відміни мораторію не готова — це правда, але, з іншого боку, продовжуючи дію цієї норми, ми консервуємо проблему. Всіх лякає словосполучення «земля-товар». Проте у світі продається лише 0,7—1 відсоток земель сільськогосподарського призначення на рік! Тобто не земля-товар головне. Для прихильників зняття мораторію головне земля як капітал, рух землі, земля як елемент застави. Ви помітили, що за останні 2 роки фінансування сільського господарства банками на тому самому рівні стоїть? У господарств виснажилася застава. Гроші в банках є, банки захлинаються від грошей, але не можуть дати, бо не існує ефективної застави. Застави землі не потрібно боятися. Потрібно розуміти, що банк не забере землю і не повезе її в ешелонах на Хрещатик. Банк поміняє менеджера, який буде ефективніше працювати на селі, банк проводитиме санацію, тобто оздоровлення підприємства. Справді, втратити посади можуть неефективні керівники господарств, і вони цього бояться найперше. Проте більшість селян від скасування мораторію тільки виграє.

      Катерина ВАЩУК, народний депутат України, за часів її головування в Комітеті ВР з питань аграрної політики та земельних відносин Земельний кодекс прийняли у нинішній, новій, редакції:

      — Мораторій продовжувати не просто потрібно, а вкрай потрібно. Ринковики говорять багато потрібних речей, це все правильно, ми розуміємо, раз є товар (земля), то буде й ринок . Але не можна йти від бажаного. Сьогодні потрібно дивитися, якою є ситуація на селі, щоб не завдати шкоди ідеології аграрної реформи. Не продовживши мораторій, ми дуже нашкодимо можливості селян стати власниками тієї землі. Візьмімо, наприклад, село, в якому є 100 власників паїв. Коли піде ринок, нехай із тих власників у селі залишиться 30, але якщо він піде зараз, то залишиться один — інвестор. Нехай селяни один в одного купуватимуть ділянки, якось скооперуються, але для цього їм необхідно дати таку можливість, створити умови, підготувати до цього.

      Ми не наполягаємо на тому, що саме до 2010 року має тривати мораторій. Хай він проіснує ще рік, два, але за цей час ми проведемо вибори, сядемо, все зважимо і вирішимо. Прискорювати цей процес протягом 2004 року, коли в державі буде стільки різних політичних моментів, коли буде не до відпрацювання деталей і тонкощів земельного законодавства, не годиться. В уряді має бути створена спеціальна група, яка відпрацює абсолютно всі нюанси, відшліфує тонкощі у юридичному та економічному планах. Окрім того, мораторій зупинить тіньові процеси, які почалися на селі.

      Віктор ЮЩЕНКО, екс-Прем'єр-міністр, за часів якого розпочався аукціонний продаж земель несільськогосподарського призначення:

      — Приватизація повинна бути прозорою і чесною, або ліпше її не робити. Якщо організують ринок землі в тому непрозорому просторі, який сьогодні є, ми на кожну область отримаємо по 2-3 латифундисти. І все. Тому ми вимагаємо сьогодні від влади найперше закінчити процес персоніфікації наділів шляхом видачі державних актів. Якщо в 2000 році за 5 місяців ми видали близько 27 відсотків державних актів на право приватної власності на землю, то на сьогоднішній день, через три роки, їх видано трохи більше половини. Не оформивши ж державні акти, отримаємо на селі ті самі тіньові процеси, які в нас виникли в 1993—1998 роках в містах, коли начебто провели ваучерну приватизацію, по-чесному кожному дали по частці на заводах і фабриках, а насправді за один рік породили масу регіональних монопольних структур, які, врешті-решт, «закрили» ринок.

      Чотири роки іде прискорена приватизація землі, а в Нових Безрадичах, селі під Києвом, де я живу, вона ще не відбулася. Але всі яри вже скуплені. З акацією. Ті, які не належать до паю. І акацію, яку діди садили 40 років тому як захисну смугу, вже переоформлюють як землі несільгосппризначення і планують пустити «під сокиру». Звісно, за 30—50 кілометрів від Києва люди вже потрошку відчувають кон'юнктуру земельного ринку, бо за 1 тисячу доларів гектар ви тут уже не купите. І за 5 тисяч не купите, тільки за 10 тисяч із вами почнуть торгуватися. А поїдьте в мою рідну Хоружівку, на Сумщину, де за тисячу доларів вам продадуть півгосподарства. Здебільшого власники землі, селяни, не адаптувалися і не зрозуміли, яку цінність вони отримали. А якщо ти не знаєш, яка цінність, і продаєш її, як ваучер у 1993 році, за копійки, я — перший, хто буде проти такої приватизації, бо це буде елемент маніпуляції із землею.