Про Євбаз я вперше почула від своєї мами, а Олесь Ільченко, наш сьогоднішній оповідач, — від своєї. Олесь уважніше слухав маму, а я у свої 12 (13? 15?) років була надто далеко від якихось єврейських базарів. Уже тепер, досягнувши віку, коли самій хочеться розповідати про минуле та ділитися спогадами, я розумію, що слухати і чути — дві великі чесноти. Із такою настановою «УМ» і надає слово Ільченку, який підмічає та смачно описує купу цікавих дрібниць. На жаль, зі знищенням Євбазу відійшов цілий пласт буття — романтика нетрів, галерея колоритних київських типів, навіть субкультура барахолки (особливо після руйнування Сінного ринку). Барахолки замінили секонд–хенди зі стійким запахом дезинфікуючих засобів та принагідною різаниною чи підпалами, затишних євреїв–міняйл — араби та негри, що стають час від часу об’єктами нападів. Утім призначення певних київських місць є незнищенним. Локальне покликання Євбазу бути Євбазом дається взнаки і під площею Перемоги, і між універмагом «Україна» та вокзалом. Наш фотокор Таня Шевченко зробила знімок цього київського п’ятачка — від колишнього Євбазу лишилося мало, та все ж...