Суть справи ми вже описували у позавчорашньому номері: сторіччя Київського зоопарку було використано для з’ясування стосунків між «групою Берзіної» та «групою Трантіна». Вийшло так, що по один бік барикад опинилася директор зоопарку Світлана Берзіна, по інший — її заступник Кирило Трантін. Трантіна підтримують, зокрема, Сергій Григор’єв та Ігор Марійчук — учасники «ювілейної бійки», яка виникла через те, що чоловіки намагались пройтися територією закладу з плакатом «Берзіну — геть!». Проблема, звісно, не у шматку картону, а у взаємних обвинуваченнях. Обвинуваченнях матеріального, фінансово–майнового порядку. Про педофілію чи — що в даному випадку було б актуальніше! — зоофілію, слава тобі, Господи, не йдеться. Тож бодай цей пункт можна відкинути... «УМ» мала можливість отримати коментар у Марійчука та записати інтерв’ю з Трантіним. А Берзіна, як і було обіцяно, сама розродилась цілою статтею. Дуже довгою і написаною російською мовою. Ми переклали її мовою державною і частково використали у підготовці цього матеріалу. Вирішили вдатися до жанру «контрв’ю», коли два опоненти відповідають на одне й те саме запитання. Щоправда, розуміти це слід не буквально, адже з Берзіною не було безпосереднього спілкування. От що в підсумку в нас вийшло:

Я пишу цю колонку, щоб відповісти на закид про недостатньо критичне висвітлення теми зоопарку. На жаль, прозвучало і таке. У квітні цього року я робила інтерв’ю з директором зоопарку Світланою Берзіною. Тоді вона зустріла мене досить люб’язно і відповіла на всі мої запитання. Гострі вони були чи ні — як на мене, нормальні... Нормальні та актуальні. Відтак я зробила розшифровку запису, але подала матеріал не як інтерв’ю, а як проблемну статтю. Я не замислювала її як комплімент пані Берзіній. І як підтримку її опонентів також не замислювала. Іншими словами, не була ні на чиєму боці. Не хочу казати, що була «на боці правди» абощо.