Взяття Христа під варту
Історією посягання на культурну цінність, пошуку й успішного результату називають виставковий проєкт «У світлі Караваджо. Порятунок. Дослідження. Реставрація». >>
Катерина Ющенко спілкувалася з народними поліськими співачками. (Фото Тетяни ШЕВЧЕНКО.)
Якщо осінь зараз у більшості з нас асоціюється з легким сумом і не завжди потрібним самозаглибленням, то у наших предків на такі рефлексії часу не було. Адже осінь в українській традиції — це пора весіль: від Покрови (14 жовтня) і до Пилипівського посту (28 листопада). А де весілля — там весело. Про це цієї осені вирішили нагадати учасники мистецького проекту «Моя Україна. Берви» — Фонд «Україна 3000» та агенція «Арт Велес», підготувавши для нас подвійний диск народних пісень «Українське весілля».
«У цей час українці святкували свої традиційні весілля. На жаль, світ зараз глобалізується, а це означає стандартизацію — білі сукні марш Мендельсона. Це відбувається тому, що наша молодь не знає свого. Але ми бачимо, що вона хоче повернутися до традицій, тому вирішили зробити цей проект», — розповіла у вступному слові Катерина Ющенко, голова наглядової ради Фонду «Україна 3000».
Проект «Українське весілля» складається з двох дисків і охоплює всі частини складного ритуалу одруження — від заручин і до обряду випровадження гостей. Варто пригадати, що весілля в Україні тривало від кількох днів до тижня, залежно від території. У даному проекті зібрано обрядові пісні з усіх українських етнографічних зон: від Полісся до Підляшшя і Кубані — загалом, 104 пісні в автентичному виконанні місцевих жителів. Кожен диск доповнює антологія про історію та особливості українського весілля, зі старими світлинами та примітками до пісень (українською й англійською мовами). З неї можна дізнатися, хто насправді є дружиною для молодого, хто такі світилки і що спільного у весільному ритуалі двох, здавалося би, таких далеких один від одного регіонів — Карпат та Західного Полісся.
Проте яким би чудовим не був цей фольклорний проект, він залишиться мертвим компакт–диском, якщо в історію знову не вдихнути життя. Етнографи ж бо знають, що насправді найважче не віднайти призабуту пісню чи обряд, а зберегти віднайдене. Непрямим підтвердженням цієї істини став виступ на презентації двох жіночих гуртів із поліських сіл Старі Коні та Сваричовичі, які виконували старовинні весільні пісні. Деякі з наспівів жінки, яким сьогодні вже далеко за, перейняли від своїх бабок. А от бажаючих переймати у них тепер все менше і менше. «Слухач зауважить, що сьогодні весільні пісні співають, на жаль, лише літні жінки, які все–таки утримують акорди навіть складної триголосної музичної тканини», — йдеться в антології до компакт–дисків. «Цей спів молодші жінки здебільшого не можуть відтворити», — підтверджує учасниця проекту Ірина Барамба з фольклорного гурту «Гуляйгород».
Щоб «Українське весілля» не забулося й не пропало, творці проекту вирішили передати половину накладу (а це дві тисячі копій) в усі музичні школи, училища та «виші» України, де є кафедри фольклору. Іншу половину, як–то кажуть, шукайте в кращих музичних магазинах країни, бо що може бути краще восени за українське весілля?
Історією посягання на культурну цінність, пошуку й успішного результату називають виставковий проєкт «У світлі Караваджо. Порятунок. Дослідження. Реставрація». >>
Одна з найвідоміших українських оперних виконавиць — Соломія Крушельницька. >>
Коли кинути оком на всю творчість Василя Шкляра з уявної висоти пташиного лету, то можна уявити її ніби такий собі хвацько закручений циклон. >>
У Музеї шістдесятництва відбулася творча зустріч з українським політичним та громадським діячем, нардепом двох скликань, журналістом, мистецтвознавцем, політологом і дисидентом Богданом Горинем, приурочена до його 90-річчя. >>
Рейтинг «Книжка року» оцінює всі сегменти книжкового ринку, окрім підручників. >>
У Києві у двох музеях показують виставкові проєкти, які нагадують про колекцію Херсонського обласного художнього музею імені Олексія Шовкуненка, що була незаконно вивезена російськими окупантами у 2022 році. >>