Істина у цифрах

За експертними оцінками, ненадхоження коштів у бюджет нинішнього року становитиме 120—130 мільярдів гривень. На думку Президента України Віктора Ющенка, рівень виконання держбюджету є катастрофічно низьким. І це незважаючи на постійні корегування планів, збір податків авансом, а також «творчого» використання ресурсів, що призначені для відшкодування ПДВ.

Величезний парадокс нашого часу — чому уряд Юлії Тимошенко, за її словами, працює надзвичайно успішно, а економіка перебуває на межі колапсу — можна пояснити доволі легко. Для цього варто просто порівняти деякі статистичні дані. І зрозуміти, де і як саме лукавить нинішній Прем’єр.

Кризу впустили... І додали свою!

Коли економічна криза тільки підходила до вітчизняного кордону, очільниця Кабміну твердо заявила: «Ми не пустимо кризу до України!» Мовляв, маємо для цього всі підстави. Вже за місяць–другий Юлія Володимирівна обіцянку забула, а економіка, як відомо, перейшла у режим глибокого занурення. Причому світова економічна криза була тільки однією з причин. Головна біда нашої господарки, як вважають провідні українські та світові експерти, полягала у «ручному» управлінні економікою та її тінізацією, що, всупереч декларованим гаслам, суттєво посилилася під час роботи останнього уряду.

Те, що з «економікою так не можна! Вона ж жива істота», маючи на увазі необхідність відмови від протекціоністської політики «Все тільки своїм!» та запровадження однакових для всіх правил гри, провідні експерти свого часу ще радили Юлії Володимирівні. Але після того, як Прем’єр головним напрямом своєї діяльності обрала загравання з електоратом заради участі у виборах, перестали. «Міністра фінансів ниніш­ньому уряду не потрібно», — сказав екс–очільник Мінфіну Віктор Пинзеник, натякаючи, що йдеться не про посаду, а про фахівця. У кулуарах навіть урядовці середньої ланки не приховують, що нинішній уряд працює на результат. Але результат не економічний, а політичний.

Беззвучно падав ВВП

У тому, що може бути по–іншому, переконатися неважко. Спробуймо порівняти економічні показники урядів Юлії Тимошенко — в 2005 та 2008—2009 роках та Віктора Ющенка — в 2000—2001: за багатьма критеріями ситуація є схожою. Головне мірило економічних успіхів — темпи приросту (чи, як тепер, зниження) реального ВВП. Якщо у другому кварталі 2000 року приріст становив 4,3%, у третьому і четвертому — 6,7%, то у І кварталі 2001 року — цілих 7,7 відсотка. Маємо стабільне і динамічне зростання — до 7,7%. Натомість у
І кварталі 2005 року, коли кабмінівські крісла зайняв уряд Юлії Тимошенко, зростання ВВП становило 5%. Минуло три місяці — і країна отримала 3,5%. Ще через квартал... 1,5%. З початком кризи ситуація почала нагадувати катастрофу: у ІІІ кварталі минулого року ми мали зростання 6,4%, а в четвертому — мінус (!) 8 відсотків. У першому кварталі нинішнього року це «вільне падіння» сягнуло мінус 20,3%, побивши чимало світових антирекордів.

Темпи приросту (у нашому випадку, зниження) промислового виробництва називають обличчям уряду. Дев’ять років тому воно стрімко зростало: в 1999 році становило 4%, а вже через рік — цілих 13,2%. За п’ять місяців 2001 року, коли Прем’єр–міністр Ющенко покинув свою посаду, промисловість країни «доросла» до 19,1%. Натомість якщо у «кучмівському» 2004 році ми мали зростання 12,5%, то за рік угробили його до 3,1%. У 2007 році лідер БЮТу отримав країну з показником зростання промвиробництва 10,2%, а наступного року перевів плюс у мінус 3,1%. За вісім місяців нинішнього Україна знову отримала антирекорд із претензією на «світове лідерство» — мінус 29,6 відсотка!!!

На позичках, мов на наркотиках

Рівень інвестицій в основний капітал — це, по суті, рівень довіри світового бізнесу до уряду країни. У 2000–х він ріс, мов на дріжджах: 1999 рік приніс нам приріст 0,4%, а наступний — 14,7%. За перший квартал 2001 року — 23,7%. Коли ж виконавчу владу очолювала нинішня Прем’єрка, цей індикатор стрімко біг донизу: у 2004 році ми мали приріст 28%, а наступного — 1,9%! У 2007 році мали 29,8, а через рік — мінус 2,6%.

Будівельна галузь, яку вважають локомотивом економіки всіх розвинених держав, також брала старти і буксувала досить показово. У 1999 році темп приросту обсягу будівельних робіт був мінусовий — 11%. Але вже наступного року він перейшов, хоча й у скромний, але у плюс — 0,4%. А за 5 місяців 2001 року взагалі вийшов у лідери — 10 відсотків! Натомість у 2005 році процес пішов у зворотному напрямку. Якщо 2004 рік приніс нам зростання 17,2%, то наступний — падіння 6,6%. І жодної економічної кризи тоді не було навіть близько! А початок кризових явищ узагалі посадив будівельників у бездонну яму проблем: 2008 рік характеризувався зростанням 15,8%, а наступний — падінням 53,6%!

Зовнішні запозичення, з якими на словах уряд Юлії Тимошенко активно бореться, під час її керівництва, виявляється, суттєво зросли. Якщо в 2007 році вони становили 71,3 млрд. гривень, то вже наступного — цілих 189,4 млрд., а за вісім місяців нинішнього країна отримала астрономічну суму, яка може завдати суттєвої шкоди її суверенітету — 280,5 млрд. гривень. Натомість успішніший уряд, що діяв на початку нинішнього тисячоліття, тримав цей показник на обґрунтованому та цілком безпечному рівні — 63—64 млрд. гривень.

Зростають тільки проблеми...

Нічим, окрім непродуманої політики урядовців, не можна пояснити зростання інфляції під час економічної кризи: як відомо, стагнація економіки у всіх розвинених державах веде до зменшення інфляційних процесів. У нас — усе навпаки. Так, 2007 рік «ощасливив» українців показником 16,6%, а наступний підняв планку «щастя» до 22,3! Натомість дев’ять років тому все було по–іншому: у 2000 році гривня знецінювалася зі швидкістю 25,8%, а вже наступного — 4,7%.

Але найголовнішим, чим, на думку економічних експертів, запам’ятався 2000 рік, то це першим в історії незалежної держави бездефіцитним бюджетом. Натомість з’ясувати, якою виявиться «дірка» нинішнього кошторису, не може жоден яйцеголовий аналітик. Дефіцит під час затвердження становив 31,2 млрд. гривень, але в ньому не врахували випуск цінних паперів для рекапіталізації банків. Тож доплюсуємо ще 44 млрд. Тим часом джерела доходів, якими мала живитися державна скарбниця, великою мірою придумані завдяки хорошій фантазії урядовців. До понад 70 млрд. варто доплюсувати ще 35—40 млрд. гривень. Отриманий результат здатний шокувати навіть фінансистів, котрі бачили, якими є економічні проблеми.

Решта має змогу спостерігати, наскільки помітно реальна картина в економіці відрізняється від «рожево–оптимістичної», що її любить демонструвати наш уряд.