Читанки аргентинської літератури

Не помилюся, якщо назву ці імена найбільш впізнаваними в аргентинській літературі. Хорхе Луїс Борхес і Хуліо Кортасар — про них знає будьякий громадянин світу, який претендує називатися освіченою людиною. Саме на це робить ставки Аргентина, яка наступного року буде почесним гостем Франкфуртського книжкового ярмарку. «Наш уряд започаткував програму, спрямовану на підтримку перекладів аргентинських авторів на інші мови. Серед ста обраних творів на цей рік є два українські переклади», — повідомила почесний посол Аргентини в Україні пані Ліла Ролан Васкес де Муан у понеділок на презентації перекладів Борхеса та Кортасара.

Книги популярних письменників регулярно виходять в Україні (минулого року це були «Гра в класи» Кортасара у перекладі Анатоля Перепаді та твори Борхеса у перекладі Віктора Шовкуна і Сергія Борщевського), але любителі аргентинської — та й латиноамериканської літератури загалом — скаржаться, що цього все одно замало.

Уперше твори латиноамериканських письменників на території теперішньої України з’явилися на початку 1960х у журналі «Всесвіт». Їхніми відкривачами були світлої пам’яті Анатоль Перепадя та Юрій Покальчук. А першим повноцінним виданням стала книга Кортасара (видавництво «Дніпро», переклад Покальчука) у 1983 році. Найсвіжіші видання — останній роман Хуліо Кортасара «Читанка для Мануеля» та збірка Борхеса «Алеф» (твори із «Всесвітньої історії підлоти», «Історії вічності», «Вигаданих історій», «Алефа», «Нових розслідувань», «Творця»). «Ці автори уособлюють різні течії в нашій літературі. Борхес — різнобічно освічений, гуманіст, інтелектуал. А Кортасар — антитеза Борхеса, який уособлює боротьбу почуттів і повстанські ідеали», — описує творчість відомих письменників пані Васкес де Муан. Свій погляд на творчість Борхеса має перекладач Сергій Борщевський, дослідник творчості сліпого інтелектуала: «Коментувати Борхеса — справа безнадійна, — веде Борщевський. — І не лише тому, що в короткому коментарі неможливо відокремити всіх його уявних персонажів від реальних або дійти до витоків кожної алюзії чи цитати. Борхеса слід читати, як один суцільний текст, бо сам він одним суцільним текстом вважав усю світову літературу».

Петро Таращук, який з трепетом у серці перекладав останній роман Кортасара («Я довго не працював з іспаномовними текстами»), також для себе переосмислив сталий образ цього відомого аргентинця: «Читанка для Мануеля», де є вся моя молодість — і В’єтнам, і Париж 1968 року, — своєрідне розчарування у революційності, я би навіть провів тут паралель із Че Геварою».

Обидві книжки вийшли у видавництві «Фоліо», у серії «Бібліотека світової літератури». І якщо тираж Кортасара — це хоч і мізерні, проте звичні для України 2 500 примірників, то наклад інтелектуальних мандрівок Борхеса — всього 750 примірників. Воістину, література для обраних.