Порятунок кільцями

Умінню українських гімнастів витискати максимум зі своїх шансів можна позаздрити. На 41–му світовому форумі, що позавчора завершився в британській столиці, лише двоє з восьми наших учасників змагань потрапили до фіналів. Проте одну медаль «синьо–жовті» таки «урвали» — як і на Олімпіаді–2008, рятівником честі гімнастичної України став Олександр Воробйов. Причому обидва наші чоловіки–фіналісти лише недавно відновилися після травм. Тому, мабуть, не варто критикувати 20–річного киянина Миколу Куксенкова за дев’яте місце в багатоборстві. А луганчанину Воробйову керівники нашої федерації взагалі мають вклонитися доземно, адже через травму ключиці Сашко майже два місяці не тренувався, однак знайшов у собі сили гідно виступити на головному старті року.

У кваліфікації Воробйов показав четвертий результат, а в суботньому фіналі — третій (15,550 бала). Здобувши першу медаль чемпіонату світу в кар’єрі, Олександр зробив собі чудовий подарунок на 25–річчя. І хоча двох китайців, які рік тому «обскакали» Воробйова в Пекіні, цього разу на турнірі не було, перемогу знову святкував представник Піднебесної — Янь Мінюн (15,675). Лише на 0,025 бала випередив українця «срібний» 36–річний болгарський майстер Йордан Йовчев.

У командному заліку чемпіонату впевнено тріумфували китайці. Їхні чоловіки зібрали врожай із чотирьох золотих і двох срібних нагород, а жінки принесли дві відзнаки найвищого ґатунку. Представниці прекрасної статі зі США, також отримавши два «золота», в жіночому турнірі випередили китаянок за рахунок однієї срібної й двох бронзових медалей. Інша справа, що жоден чоловік–американець на п’єдестал так і не зійшов. У чоловічому заліку до трійки призерів також потрапили Румунія (2+1+0) і Японія (1+0+1), а в панянок третіми з одним «золотом» опинилися господарки чемпіонату.

Для збірної ж України поїздку до Лондона навряд чи можна вважати успішною, особливо якщо взяти до уваги, що жодна наша дівчина не потрапила навіть до фіналу. Головному тренерові команди Ігорю Коробчинському належить зробити жорсткі висновки, так само, як і президентові федерації Віктору Коржу, — замислитися над ефективністю роботи його структури. Аби не доходило до такого, що Корж у Києві оголошує про призначення Олега Остапенка керманичем збірної, а Остапенко в цей час підписує контракт із молодіжною збірною Росії. Мабуть, і федерація, й профільне міністерство мусять працювати так, щоб такі досвідчені фахівці не залишали країну, а отримували гідну винагороду на Батьківщині.