Якщо відмовило серце

Що ви будете робити, коли за два кроки від вас, просто на вулиці, впаде непритомною людина? Ще мить тому літній чоловік крокував кудись у своїх справах, нічим не виділяючись із натовпу й не привертаючи вашу увагу. А тепер він безпорадно лежить на тротуарі (добре, коли не посеред «зебри»), явно потребуючи допомоги. Але якої? На жаль, більшість українців не знає правильної відповіді на це запитання. Тому й смертність від раптової зупинки кровообігу (РЗК) у нас вища, ніж у країнах, які навчають своє населення діяти в таких екстремальних умовах. Але це — не єдина проблема української медицини, яку успішно подолали наші сусіди–європейці.

«Був випадок, коли дівчинку реанімували шість годин»

Сьогодні в Києві почала свою роботу Всеукраїнська науково–практична конференція «Медико–технологічні нормативи в роботі лікувальних закладів: сучасний стан проблеми в Україні». Лікарі різних профілів (анестезіологи, кардіологи, педіатри тощо), іноземні фахівці та представники вітчизняного МОЗу зібралися, щоб обговорити низку актуальних питань. Зокрема, чи потрібно Україні вводити європейські стандарти надання першої медичної допомоги. Напередодні конференції «УМ» зустрілася з одним з учасників — лікарем–анестезіологом польської клініки, інструктором Польської та Європейської ради реанімації Юрієм Шиманським. Пан Юрій — українець за походженням, тож йому добре відомі проблеми, які сьогодні є в українській медицині й реанімації зокрема.

Фахівець розповів «УМ», що в усій Європі (та насамперед Польщі) не перший рік проводять спеціальні курси з надання першої допомоги хворим із раптовою зупинкою кровообігу. Навчання тривалістю один–два дні проходять як медики, так і пересічні громадяни. В останні роки навчання фінансується за кошти Євросоюзу, тому люди мають змогу стати рятувальниками безплатно. Завдяки цій програмі вже не одна тисяча поляків знає: коли хтось знаходить непритомну людину, в якої немає пульсу й дихання, то він має, в першу чергу, викликати «швидку допомогу» й терміново почати робити непрямий масаж серця та дихання «рот у рот» чи «рот у ніс». А якщо є відповідні покази й доступ до апаратури, то слід виконати дефібриляцію (дефібрилятор — апарат, який «заводить» серце дією електричного імпульсу). Більше того, люди, які відпрацювали методику «відкачування» на спеціальних манекенах та учасниках навчальних груп, діють швидко, ефективно та, що надзвичайно важливо, зовсім не бояться допомогти такому хворому. Бо, на жаль, часто буває так: людина непритомніє, лежить на вулиці, очевидці викликають «швидку». Купа людей стоїть навколо і чекає на прибуття лікарів. І навіть якщо хтось намагається надати першу допомогу, натовп йому кричить: «Не торкайся, бо зашкодиш! Нехай приїдуть лікарі...» Але поки бригада приїде, може минути 10—15 хвилин. За цей час в організмі постраждалого можуть відбутися незворотні процеси...

«Нам дуже важливо зламати цей стереотип бездіяльності у суспільстві, — каже польський фахівець. — Бо ми більше шкодимо тим, що нічого не робимо, ніж нашими спробами врятувати життя. Нічого не робити — гірше, ніж намагатися. Давно доведено, що тільки дефібриляція дійсно повертає нормальний ритм серця. У той час, поки на виклик їде карета «швидкої» чи поки лікар у відділенні несе апарат, хворому необхідно виконувати непрямий масаж серця та вентиляцію легень. Якщо цього не робити, шанси на виживання у пацієнта падають на 10—15% із кожною хвилиною після моменту зупинки кровообігу. Порахуйте, який відсоток залишиться після 15 хвилин! А якщо впродовж усього часу робити масаж серця і дихання «рот у рот», шанс вижити у пацієнта зростає у два–три рази.

І навіть якщо бригада затримується, все одно боротися треба до кінця. Бо в нас були випадки, коли людину реанімували півтори години, і вона нормально повернулася до життя. Скажімо, у серці хворого утворився тромб, який став причиною зупинки кровообігу. Лікарі ввели препарат, який розчиняє тромби, і поки згусток не зник, продовжують реанімаційні заходи. І серце починає битися самостійно. Були й такі випадки, коли впродовж шести годин реанімували дитину, яка впала під кригу. Але там спрацював протекційний ефект переохолодження — це вберегло мозок від метаболічних розладів, наслідків нестачі кисню. Тільки завдяки цьому після шести годин медичній бригаді таки вдалося врятувати дівчинку. Через два роки вона нормально пішла до школи, без жодних неврологічних порушень».

П’ять підручників з реаніматології, і в кожному — своє

Крім того, з розмови з інструктором Польської та Європейської ради реанімації «УМ» дізналася, що вся Європа (і Польща зокрема) давно використовує нові стандарти надання першої медичної допомоги, які переглядають і вдосконалюють кожні п’ять років. І саме за цими стандартами навчаються студенти, медики і просто населення, яке хоче пройти відповідні курси.

«У медицині є певні речі, які доведено діють, а є речі, ефективність яких не відома, — каже пан Юрій. — Клінічний досвід, спостереження за пацієнтами, наукові дослідження постійно дають лікарям нову інформацію. Збирається величезна база даних про виживання пацієнтів реанімації, про застосуваня різних методів допомоги тощо. Потім понад 500 спеціалістів аналізують ці дані й роблять висновки: треба діяти саме так, а не інакше, бо це не дає належного ефекту, а те чудово діє. Таким чином кожні п’ять років «народжуються» удосконалені рекомендації, які дають більший відсоток виживання серед потерпілих. І кожні п’ять років фахівці актуалізують теперішні стандарти та видають відповідний підручник. У посібнику на 300—400 сторінок із повним науковим обґрунтуванням написано, чому, для чого, коли і як треба робити непрямий масаж серця, з якою частотою треба натискати на грудну клітку, яким чином виконувати дефібриляцію тощо. Цей загальноєвропейський підручник перекладають різними мовами (польською також), щоб його могли використовувати лікарі інших держав.

В Україні ж єдиних стандартів «відкачування» хворих із зупинкою кровообігу досі немає. Як і універсального посібника, за яким училися б лікарі з різних куточків країни. «Півроку тому, коли я був у Львові, вирішив зайти до медичної книгарні, — пригадує пан Юрій. — Узяв п’ять підручників із реанімації, і в кожному було написано інакше. Різні автори по–своєму трактували підхід до надання першої медичної допомоги, а він, ясна річ, має бути єдиним для всіх. Тому й виходить, що частина українських медиків орієнтується ще на старі радянські підручники, частина — застосовує деякі новітні підходи, і кожен діє по–своєму».

Масаж серця компенсує менше третини його нормальної роботи

З огляду на це іноземні фахівці радять Україні запровадити нові європейські стандарти, за якими працює більшість цивілізованих країн. Тоді наші лікарі знатимуть, що п’ять років тому спільнота реаніматологів вирішила: на грудну клітку треба натискати 30 разів, потім зробити два вдихи, знову 30 натискань, два вдихи, і так постійно. А попередні стандарти передбачали 15 натискань і два вдихи. Крім того, донедавна європейським медикам рекомендували виконувати три дефібриляції поспіль, а тепер слід діяти за схемою: 1 дифібриляція, дві хвилини масажу серця, знову електричний розряд, знову дві хвилини натискань на грудну клітку. Різниця доволі істотна. Чому ж довелося ввести такі зміни?

Як пояснив «УМ» Юрій Шиманський, навіть якісно виконаний непрямий масаж відтворює тільки 25—30% нормального викиду серця. Цієї третини від потреби організму все одно не вистачає для його належного функціонування. Тому важливо звести до мінімуму перерви у натисканні грудної клітки — щоб прокачка крові не припинялася, і хворий мав більші шанси на виживання. З цієї ж причини лікарі рекомендують не витрачати зайвий час на додаткове вимірювання пульсу та виконання початкових вдихів. Адже впродовж перших хвилин від зупинки кровообігу в дорослих (якщо причиною стану не була асфіксія) вміст кисню в артеріальній крові залишаться високим. Тому на початку вентиляція легень менш важлива, ніж натискання грудної клітки. Також лікарі рекомендують змінювати рятувальників (якщо є можливість) кожні дві хвилини. Бо натискання на грудну клітку має бути потужним (завглибшки чотири–шість сантиметрів) та частим (100 за хвилину). Робота в такому режимі швидко виснажує навіть сильну людину.

«Доведено, що жодна людина не може робити якісного масажу серця довше двох хвилин, — каже пан Шиманський. — Потім натискання стають неефективними. Тому, за алгоритмом, кожні дві хвилини рятувальники мають змінюватися для відпочинку. Коли хтось іще буде поблизу, рятувальник пояснить, що саме треба робити, і вони (удвох чи більше) будуть виконувати натискання. А якщо випадковий свідок буде сам, то мусить робити цей масаж, поки геть не виб’ється з сил, бо інакше не врятує людину. Коли йдеться про людське життя, іншого виходу бути не може».

ДО РЕЧІ

Трапляється, що під час масажу серця людині можуть зламати навіть кілька ребер. Навіть якщо таке сталося, реанімацію потрібно продовжувати, хоча й дещо обережніше. Зламані ребра — це вже дрібниці порівняно з урятованим людським життям.