На мальовничому цвинтарі «Вальдфрідгоф», що на околиці Мюнхена, — тихо й безлюдно. Якби не автомати, з яких в обмін на євро випадає свічка з сірниками у пластиковій підставці, у цьому величезному лісопарку годі було б розпізнати кладовище. У секторі, де похований Степан Бандера, навіть чималі могильні пам’ятники губляться поміж вікових дерев. Але могила провідника українських націоналістів уже здалеку помітно вирізняється серед інших: біля величного білого кам’яного хреста — безліч квітів, свічки, синьо–жовті та червоно–чорні прапорці. Автори цих рядків прилаштували свій вогник біля прапора з гербом Києва — очевидно, незадовго до нас тут побували столичні земляки.

Цими днями лісова тиша «Вальдфрідгофа» буде порушена: сюди з’їдуться українці з різних куточків світу, аби вшанувати пам’ять Провідника. Сьогодні виповнюється 50 років від дня вбивства того, хто для своєї нації не лише за прізвищем був прапором (так перекладається з іспанської «бандера»). Націоналіст — означає «бандерівець».