Одних нема, інші — далеко
Віталій Киряш, у часи прем’єрства Лазаренка — заступник міністра комунального господарства України, здійняв в облраді проти Лазаренкової «Громади» справжній бунт.
Колишній водій Павла Івановича Леонід Гадяцький, який зробив феноменальну кар’єру, ставши народним депутатом України, «перекваліфікувався» у соціалісти.
До останнього прихильним до опального екс–Прем’єра залишався депутат міськради Олег Стеблянко, директор фірми «Укрантконсалтинг», через яку здавалася в оренду нерухомість, приписувана Лазаренку. Проте й він нині вважає за краще не виставляти свої симпатії напоказ.
Трагічних доль серед колишніх соратників Лазаренка теж набереться чимало. Нагадаємо, колишній керівник прес–служби Кабміну Михайло Голишев потрапив в автокатастрофу, після чого довго оговтувався в реанімації. Через деякий час приблизно на тому ж місці у Верхньодніпровському районі загинув, раптово виїхавши на зустрічну смугу, Володимир Єфремов, редактор газети «Собор» обласної ради часів Лазаренка.
Унаслідок ішемічної хвороби серця у своїй квартирі несподівано помер перший заступник міністра фінансів Михайло Гончарук, який в уряді Лазаренка відповідав за валютно–економічні відносини із зарубіжними країнами та міжнародними фінансовими організаціями.
Голова Царичанської райдержадміністрації Василь Продан добровільно пішов із життя, вистреливши собі у скроню з пістолета.
Екс–міністр сільського господарства Анатолій Хорішко теж вчинив спробу самогубства, але вижив.
Директора облплодоовочторгу Валерія Єсипова, з яким, за даними Вадима Климентьєва, Павло Іванович займався спільним бізнесом, невідомі забили насмерть металевими прутами у власному кабінеті.
Колишнього власника комерційної фірми «Дніпронафта» Олексія Дитятковського, за повідомленням дослідника Брагінського, три роки тому знайшли нашпигованого хлороформом у підвалі на околиці Берліна. Це той самий Дитятковський, котрий — разом із керівником однієї з австрійських фірм Робертом Новиковським — протягом 1993—1996 років переказав на рахунки Лазаренка понад 12 мільйонів доларів. Принаймні про це йдеться у вищезгаданій книзі Вадима Климентьєва. Тепер бізнесмен уже понад десять років не показує в Україну носа.
Колос на глиняних ногах
У часи могутності Павла Івановича один за одним під його вплив потрапляли найпривабливіші об’єкти нерухомості: Діловий центр (колишній Будинок політосвіти обкому Компартії), будівля управління спортивних лотерей, ресторан «Стара вежа», Центральний гастроном тощо. «У цьому переліку нараховується понад 200 об’єктів, справді ласих шматочків, — запевняє Борис Брагінський. — Причому протягом лічених тижнів їхніми власниками ставали іноземні фірми, які, щоправда, представляли особи переважно зі слов’янськими прізвищами».
Сам Павло Іванович у своїх численних інтерв’ю наголошував, що бізнесом не займається. Але шила в мішку не сховаєш. У назвах багатьох комерційних структур легко читалися знайомі прізвища: «ЛаКи» (Лазаренко — Кириченко), «ЛаДоКи» (Лазаренко — Донець — Киряш), LIP (Lazarenko I. Pavlo), Karpo–53 (рідне село Карпівка і 1953 — рік народження Павла Івановича) та, нарешті, апофеоз — зареєстрована у США фірма Holly Paul («Святий Павло»). А на рахунках сина, Олександра Лазаренка, за час його навчання в Академії МВС у Києві накопичилося 147 мільйонів доларів, зазначають автори книжки «Феномен Лазаренка».
«Але впродовж найближчих чотирьох років перспективи вийти з американської тюрми у Павла Івановича немає. Власність же тим часом від нього спливає», — свідчить Юрій Райхель. За даними дослідників, із порівняно великих об’єктів у Дніпропетровську сьогодні за Павлом Лазаренком залишаються тільки три — згаданий Діловий центр та готелі «Європейський» і «Асторія–Люкс». Але й щодо двох останніх досить відома у Дніпропетровську адвокат Юлія Сегеда не так давно проводила прес–конференції з приводу їх... рейдерського захоплення. Як з’ясувалося, Сегеда має довіреність від нинішньої дружини Лазаренка Оксани Цикової «на здійснення від її імені усіх законних дій у правовідносинах, що стосуються спору, який виник відносно нерухомого майна».
До речі, адвокати Павла Івановича значною мірою зробили йому ведмежу послугу. Адже на спеціально створеному ними «антирейдерському» сайті від імені американського інвестора — компанії «Кепітал інвестменс груп інк.», якій донедавна належали і Діловий центр, і згадані готелі, вони повідомили, що цю нерухомість придбано в іншої американської фірми «Дагсбері інк.» — тієї самої, котра вже понад десять років фігурує в матеріалах українських та американських правоохоронців. А з сайту soswy.state.wy.us і взагалі дізнаємося, що від імені американського інвестора виступає звичайна офшорна фірма, яка не має права займатися на теренах США господарською діяльністю і зареєстрована у штаті Вайомінг, де існують зони мінімального оподаткування. Тобто навіть власність, за яку ще намагаються боротися адвокати Павла Івановича, явно «попахує» чимось сумнівним.
«Ці активи Лазаренка, як бачимо, «отруєні», — каже Владислав Романов. — Імперія Лазаренка наказала довго жити. Але чи стане це уроком для нових «імперіалістів»?»
ПАРАДОКСИ СТАВЛЕННЯ
Результати минулих виборів до місцевих рад у Дніпропетровській області виявилися вражаючими: відразу в десятьох сільських районах Блок Павла Лазаренка посів перше місце, випередивши навіть «регіоналів». В обласній та міській радах він ледве не обігнав за кількістю мандатів других після Партії регіонів БЮТівців. Серед депутатського корпусу з’явилося чимало нових–старих облич, серед яких — молодший брат Павла Івановича Іван та син Олександр. Отож нічого дивного, що за результатами експрес–опитування, проведеного Інститутом ім. Горшеніна, аж 69,3% дніпропетровців вважають американського в’язня Павла Лазаренка гідним звання «Почесний громадянин Дніпропетровщини». А тепер (увага!) цифра друга — 73% опитаних переконані, що Лазаренко є... злочинцем і має понести заслужене покарання.