Після виходу сюжету на телеканалі «1+1» про корупцію та хабарництво у православній церкві на Рівненщині митрополит Рівненський і Острозький УПЦ КП Євсевій своїм указом звільнив із посади Демидівського благочинного та спробував позбавити парафії батька одного з героїв сюжету, колишнього семінариста Тараса Рябчевського. Окрім того, єпархіальна рада рекомендувала Синоду УПЦ КП позбавити сану священнослужителів, які викривають зловживання у церкві (о.Юрія Велігурського, о. Степана Маринича, диякона Віталія Поровчука) та відлучити від Церкви трьох вірян: Тараса Рябчевського, Богдана Лимаря і Сергія Одарченка.
Відлучені батюшки запевняють, що готові обговорювати факти симонії (тобто хабарництва в церкві. — Ред.) на найвищому церковному рівні. «Ми довго добивались хоч би зустрічі з патріархом, а краще — архієрейського розгляду, — запевняє Юрій Велігурський. — Але ніхто не хоче про це говорити. А хабарництво стало нормою — з опитаних мною юнаків, котрі готувалися до рукоположення, данину платило 70 відсотків». Власну версію причин того, що сталося, на прес–конференції у Рівному оприлюднив Тарас Рябчевський. «Мені сказали, щоб отримати сан священика, треба збирати гроші, і немалі», — ці слова колишнього семінариста почула вся країна.
Представники Рівненської єпархії УПЦ КП в офіційній заяві вказують, що з відлученими від церкви людьми спілкуватися не будуть і що церква своє соборне слово стосовно них уже сказала. Анатолія Рябчевського ж звільнено з посади через повне ігнорування ним канонів церкви та указів правлячого архієрея. У заяві також наголошується, що ініціативна група проти симонії, членом якої є Тарас Рябчевський, зводить відверті наклепи на єпархію та знеславлює православну віру. «Мова про хабарництво і симонію — плату за хіротонію, постійно ведеться. Але доказів жодних немає», — стверджує ректор Рівненської духовної семінарії архімандрит Олексій.
Тим часом прихожани Іванобогословської церкви у смт. Демидівка заступилися за свого священика Анатолія Рябчевського і запевнили, що не дозволять у храмі, який вони будували, вирішувати що–небудь без них, і, якщо треба, боронитимуть храм.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
