Віктор Рубан: Усе почалося із захоплення героями Шервудського лісу

В історії українського спорту є багато олімпійських чемпіонів, але здобуток цього хлопця завжди буде особливим: на літній Олімпіаді в Пекіні, найуспішнішій для незалежної України, Віктор Рубан виборов для нашої збірної першу золоту медаль, і цю перемогу відзначала вся країна. Статус одного з найсильніших лучників світу Рубан підтвердив цього року, отримавши нагороди найвищого ґатунку на Універсіаді та недавньому чемпіонаті світу. На початку жовтня Віктор вирішив перевірити свої сили в Кубку України, який триває цими днями. «УМ» не могла пропустити нагоду поцікавитись у чемпіона планами на турнір, отримати його коментарі до останніх перемог та випитати плани на майбутнє.

«Відпустку витрачу на облаштування побуту»

— Вікторе, ви тривалий час не виступали на внутрішній арені, але вирішили взяти участь у Кубку України в Новій Каховці. Із чим пов’язаний такий крок?

— Насправді сезон у нас уже закінчився, і для мене змагання на Херсонщині великого турнірного значення не мають. Просто хочу зайвий раз себе перевірити, побачити, в яких кондиціях перебуваю після серпневого чемпіонату світу, спробувати нову техніку. А ще є бажання побачити давніх друзів: через те що пропускав українські турніри, давно з ними не зустрічався. Планую позмагатися як в індивідуальній програмі, так і в командних виступах.

— Ви кажете про закінчення сезону, хоча у вашому виді спорту також існують зимові турніри.

— Так, є зимовий чемпіонат України в приміщенні, світова та континентальна першості. Офіційно новий сезон у нас стартує в січні, а до того часу буде деякий час на відпочинок, який я використаю для того, аби побільше побути в сімейному колі.

— Плануєте поїхати в «теплі краї» чи залишитесь у Харкові?

— Ні, цієї осені нікуди не вибиратимусь, адже за останній час накопичилось чимало справ, які терміново потрібно вирішувати. Перед Пекінською олімпіадою та після неї були періоди, коли я довго не бував удома — тепер буду «розплачуватись» за це облаштуванням власного побуту.

— Найсильніші збірні світу — такі як південнокорейська чи китайська — мають можливість узимку тренуватися в природних умовах, на відкритому повітрі. Українська команда зимою їздить на закордонні збори чи тренується в залі?

— Раніше ми постійно вирушали за кордон, у Болгарію, але ці збори були як тренувальними, так і оздоровчими: окрім самої стрільби, мали можливість кататися на лижах у горах. Чи буде щось подібне зараз — поки не відомо.

На зиму ж ми «зачиняємось» у приміщеннях, де й готуємося. Звичайно, краще було б займатися на відкритому повітрі, в умовах, максимально наближених до змагальних, але такий уже наш клімат о цій порі року.

«Сучасні луки не такі міцні, як були колись»

— Напередодні чемпіонату світу ви показували гірші результати, ніж інші збірники, але вас узяли на цей старт, і ви перемогли в міксті. Чим пояснювався передзмагальний спад?

— Проблеми з формою бувають у всіх спортсменів, і лучники не є винятком. Трапляються негаразди з фізичним станом, можуть бути труднощі технічного плану, які теж заважають на рубежі. Важливо, аби в цей момент удалося обрати оптимальний варіант виходу з ситуації, правильну підготовку до змагань. Я впорався із цим завданням, тож у Південній Кореї показав хороший результат.

— А що мається на увазі під правильною підготовкою?

— У нас є такий термін, як «настріл». Стріляти нам потрібно постійно й багато. Але перед відповідальними стартами треба зменшувати навантаження, менше виходити на рубіж.

— А що входить до технічної складової?

— Це питання інвентарю. Я, наприклад, зовсім недавно перейшов до використання нового лука, до якого ще треба звикнути. Раніше користувався корейським знаряддям, а тепер матиму лук американського виробництва. І поки ти «підганяєш» новий пристрій до оптимального стану, результати можуть бути абсолютно різними.

— На Олімпіаді в Пекіні один із ваших луків зламався просто на змаганнях. Зміна оснащення відбулася через це?

— І через це також. Тоді я використовував корейську «мат­частину», і за рік встиг зламати три такі знаряддя. Зрозуміло, що в надійності таких моделей засумнівається кожен, а постійно викидати гроші на вітер теж неприємно. Тому й вирішив спробувати щось нове. Навіть був готовий, що результат спочатку буде гіршим — аби тільки надійність забезпечена.

— Може, пригадаєте, скільки зламали луків за кар’єру?

— Чесно кажучи, це важке запитання для мене. Зараз ламаються більше нові екземпляри. Пригадую, раніше використовували один лук по 10—15 років. Усе через те, що деякі частини там були з дерева, а воно добре реагує на зміни температури, погодні особливості. Ті луки були «швидкі», хльосткі. Тепер використовують композитні матеріали, які є більш ламкими.

— Певно, ви вже замислюєтеся про підготовку до наступних Олімпійських ігор. Як у вас відбуватиметься розіграш ліцензій до Лондона?

— До того моменту, коли можна буде з упевненістю сказати, що ти їдеш на Ігри, лишається ще досить багато часу. Важливо буде вдало виступити на міжнародних змаганнях у 2011 році, якнайкраще показати себе на чемпіонаті світу, де розіграють перші ліцензії. А як буде далі — ніхто поки не знає. Хай там як, я готуюсь до Лондона й хочу повторити свій пекінський успіх.

«Перші луки і стріли дарував дідусь»

— В Україні є певна кількість лукодромів — стрільбищ для лучників. Де вам виступати найкомфортніше?

— Якщо виступати на відкритому повітрі, то найкраще в Новій Каховці — там створили чудові умови для тренувань і серйозних змагань. Але в розвитку лучного спорту лідирують не Херсонська область, а Львівська й Харківська.

— Вікторе, цікаво, а чи займалися ви в дитинстві конструюванням власних дерев’яних луків?

— Я — ні, а от дідусь мені іноді робив такі подарунки. Навіть стріли з наконечниками були, які могли ввійти в дерево. Грали в індіанців чи Робіна Гуда — все як у кожної нормальної дитини. І досі пам’ятаю, як захоплювався старим фільмом про героїв Шервудського лісу.

— По живих мішенях не практикували стрільбу?

— Ні, такого не було (посміхається), але вже тоді малював на дошці чи на іншій поверхні крейдою мішень і намагався влучити в «яблучко» з різних дистанцій. Не пригадаю, чи хоч раз влучив, але тоді точно не міг би й подумати, що пов’яжу з цією справою життя.

— На початку навчання в училищі фізичної культури ви займалися легкою атлетикою. Що спричинило перехід до стрільби з лука?

— Відчув, що біг — не моє. А на тренуваннях зі стрільби одразу потрапив до чудового тренера — Людмили Анатоліївни Прокопенко, з якою працюю й зараз. У неї вже є в кар’єрі вихованці, які перемагали на чемпіонатах світу й континентальних першостях, тому з її допомогою вдалося стати олімпій­ським чемпіоном.

«Із дружиною ми теж «стрілялись»

— Ваша дружина теж займалася стрільбою з лука. Траплялося, що під час спільних тренувань вона вас перемагала?

— Вона давно вже не стріляє, залишила спорт. Але бувало, що разом «стрілялись», і вона перемагала. Хоча це траплялося лише тоді, коли я давав невеличку фору в 10—15 очок.

— Кажуть, ви захоплюєтесь і футболом.

— Так, люблю цей вид спорту. Часто збираємося з друзями в Харкові, аби побігати з м’ячем для розрядки. Дуже допомагає відволіктись від основного заняття.

Уболіваю також за «Металіст», хоча частіше спостерігаю за його матчами по телевізору, аніж із трибун стадіону.

— У стрільбі з лука бачите своє майбутнє чи готуєте якісь тили, що зможуть забезпечити життя після завершення спортивної кар’єри?

— Поки не замислювався так серйозно над цим, адже в нашому виді можна виступати довго. Єдине, що спадало на думку: хотів би мати колись свою фотостудію, бо подобається фотографувати. Свого часу брат подарував мені на весілля гарний апарат «Кенон» — із нього все й почалося. Це можна назвати моїм найбільшим захопленням поза спортом. Але, може, воно ніколи не переросте за рамки звичайного хобі.

— Який жанр фотографії вам найбільше припадає до душі?

— Найкраще в мене виходять портрети людей, тому й люблю їх найбільше. Але пейзажі чи інші жанри також знімаю.

— Виставку власних фоторобіт не думаєте організувати?

— Мене часто про це запитують. Але я до такого кроку ще не готовий.

ДОСЬЄ «УМ»

Віктор Рубан

Заслужений майстер спорту України зі стрільби з лука

Народився 24 травня 1981 р. в Харкові.

Олімпійський чемпіон 2008 р. в індивідуальних змаганнях, бронзовий призер Олімпіади 2004 р. в команді, чемпіон світу 2009 р. в міксті та бронзовий призер в індивідуальних змаганнях, чемпіон Європи 2006 р., чемпіон Універсіади 2009 р. в індивідуальних змаганнях та срібний призер у міксті, неодноразовий переможець чемпіонату та Кубка України.

Перший і нинішній тренер — Людмила Прокопенко.

Виступає за Товариство «Динамо» (Харків); старший лейтенант Державної прикордонної служби України.

Закінчив Харківську державну академію фізичної культури та спорту.

Зріст — 178 см, вага — 80 кг.

Захоплення — фотографія, футбол.

Одружений, виховує сина.