Дерибан у прямому ефірі

До останньої рамки–металошукача — на самому вході до урядової зали засідань — вчора несміливо підходили кремезні дядьки у чорних мундирах з геометричними нашивками золотистого кольору на рукавах. «Портовики?» — звіряючи прізвища зі списком, щоразу уточнював охоронець. Останнє засідання уряду Прем’єр–міністр також вирішила зробити відкритим і тематичним. Головним месиджем Юлії Тимошенко, з яким вона вийшла до телекамер, було показати, як завзято та наполегливо керівник Кабміну бореться із корупцією та утисками державних інтересів у сфері морських перевезнь. Утім планованого фурору не вийшло: помічники підготували Тимошенко тези, які розбивали... навіть члени її уряду.

«Тінь» любить тишу

«Транспортний потенціал України є, а його треба примножувати», — м’яко розпочала Юлія Володимирівна та перейшла до висвітлення проблем портів. Так, як їх бачить Міністерство транспорту. Найбільші підводні камені для діяльності портів, на думку уряду, це неврегульовані відносини з інвесторами, негнучка тарифна політика, нехтування безпекою мореплавства та проблеми з виділенням землі.

«Інколи не виділяють, а, навпаки, відрізають шматки землі», — з придихом мовила Прем’єр. Ліва сторона залу, де сиділи люди в чорних уніформах, принишкла: керівники державних портів, яких запросили на розмову з Юлією Тимошенко, чудово знають, якою непростою є ситуація на місцях. І чудово усвідомлюють, що багато з них, заробляючи на цій ситуації непогані «тіньові» прибутки, заганяють розвиток портового господарства у глухий кут.

«Сьогодні ми розглянемо 37 [проектів] нормативних актів», — повідомила Прем’єр. За її словами, готували ці документи за участю колективів державних портів, приватних терміналів, фахівців та чиновників. Щоправда, представники приватного бізнесу, які нині, на відміну від державних колег, суттєво нарощують обсяги перевезень, про свою «активну участь» у підготовці постанови довідалися лише із засобів масової інформації. Насправді ж і доручення Прем’єра підготувати законопроекти, і їхній розгляд відбувалися за щільно зачиненими дверима: про сам факт учорашнього засідання зацікавлені сторони довідалися напередодні, але запрошення так і не дочекалися. Таким чином виконувач обов’язків міністра транспорту й зв’язку Василь Шевченко, який доповідав суть законопроектів, міг сміливо подавати надзвичайно суперечливу позицію міністерства як незаперечну істину.

«Ми пропонуємо виділити землю кільком державним портам, акваторію — Миколаївському морському порту», — тихим голосом перелічував пан Шевченко. «УМ» уже писала про це ноу–хау чиновників Мінтрансу: на розгляд міністрів пропонують «пакетне» виділення землі. Тобто, члени уряду навіть не бачать, які конкретні ділянки вони передають з рук у руки, — представники транспортного відомства пишуть лише географічні координати і навіть не намагаються показати, як ці об’єкти виглядають насправді. Таким чином, на світ народжуються дивні речі: Мін­транс за часів Йосипа Вінського подібним чином наділив один, ну дуже близький до оточення міністра, порт такою своєрідною акваторією, як... міські пляжі, яхт–клуб і приватні будинки. А порт «Октябрськ» таким чином розжився не тільки просторами Бузького лиману, а й земельними ділянками, що належать приватним компаніям. Від підприємства «Нібулон» легким помахом руки вирішили «відрізати» причали, в які вони вже вклали 50 мільйонів доларів. «Так, ми забираємо ці причали, — спокійно пояснив керівникові «Нібулону» Олексію Вадатурському тодішній міністр Вінський. — А кошти... Кошти повернемо... Через 20—30 років».

Відставка колишнього міністра–соціаліста, яка спочатку викликала таку надію на краще серед працівників портів, ситуацію не змінила. У схемі, як стверджували незалежні експерти, залишилися високопоставлені чиновники міністерства. Та й сама ідея тіньового бізнесу, прикриваючись державними інтересами, по–суті, не змінилася: державний порт укладає угоди з стивідорною компанією, яка де–факто належить... начальникові порту. Тому всі інші компанії він, користуючись службовими повноваженнями та «прикриттям» державних чиновників, всіма правдами–неправдами витісняє. Скажімо, компанії «Нібулон» заборонили власним коштом (!) поглибити дно каналу для заходу суден, хоча збільшення вантажообігу приносило би більші доходи державі. Причин офіційно не навели, а знавці пояснили: оскільки канал мілководний, кораблі треба перезавантажувати на рейді. І ці роботи здійснює приватна стивідорна фірма, яку пов’язують із керівником місцевого порту.

Приклад цієї компанії дуже показовий: скажімо, право на оренду 22 гектарів акваторії, які передала «Нібулону» Миколаївська міськрада, визнавали правомірним прокуратура, апеляційний суд, Генпрокуратура, СБУ. Натомість чиновники Мінтрансу та очільник місцевого держпорту за всяку ціну намагаються прибрати її та отримувати «тіньові» прибутки.

Гра «вірю–не вірю» на мільйони доларів

Саме за такою схемою виконувач обов’язків міністра транспорту вирішив діяти і вчора. Замість карт та обґрунтувань — градуси, мінути, секунди. «Інвестора знову заганяють у тінь! — у «бій» із паном Шевченком та його схемами безкомпромісно рушила керівник Держ­компідприємництва Олександра Кужель. — Ці цифри — фактично захоплення земель! Приватний бізнес скаржиться, що у них забирають уже не тільки акваторію, а й землі для розміщення терміналів, виділені місцевими органами влади. «Нібулон» показав, що від нього «відірвали» шматок землі».

Такого повороту в благородному сімействі не чекав ніхто. «Чорні мундири» підвели очі на Прем’єра. І Юлія Володимирівна не розчарувала їхніх сподівань. «Землі можна передавати тільки державним портам», — Леді Ю. з напівусмішкою в очах стала на захист «дерибану» і тіньових схем. «Але ж ідеться про землі, які належать місцевим органам самоврядування!» — Кужель усе–таки ще сподівалася на логіку і здоровий глузд. Тим паче що існує припис Генпрокуратури Кабміну, за яким усі рішення, які стосуються компетенції місцевого самоврядування (про самостійність та збільшення прав яких на словах так активно піклується Прем’єр), мають неодмінно погоджуватися із цими органами. Тож пані Кужель чудово розуміла, що нові землевідведення можуть викликати серйозний скандал — цілком очевидно, що про таке урізання своїх повноважень не знали органи самоврядування ні на Миколаївщині, ні на Одещині. Юлія Тимошенко опинилася у скрутній ситуації: одна справа публічно боротися із «ворогами» в обличчях секретаріату Президента, опозиційних партій, а зовсім інша —зі своєю власною командою і тим паче Олександрою Кужель, яку вона напередодні називала однодумцею та вручала відзнаку.

«Міністр Василь Васильович, — аби придати значимість, Тимошенко підняла статус виконувача обов’язків до повноцінного очільника Мінтрансу, — себе зарекомендував чесно. До нього не було претензій». Це школярське виправдовування з вуст очільниці Кабміну звучало вже надмір дивно. І пані Кужель, мабуть, із подиву, якось інстинктивно зробила крок назад від мікрофона. «Але ж у портах також працює приватний капітал. Він платить портові збори, — останню фразу вона мовила вже пошепки, мовляв, «прощайте», коли покидаєш велику компанію. І останнє зауваження вже виглядало якось непереконливо. — До речі, ми єдина країна, куди капітани кораблів везуть кеш».

«Ми не можемо підтримати рішення, де майно, яке ми хочемо передати у державні руки, є з обтяженням, — правову оцінку дій урядової команди дав також «один зі своїх» — міністр юстиції Микола Оніщук. — Краще вже діяти через суди. Тобто уряд ініціюватиме судові розгляди».

Юлія Володимирівна гордо підняла голову, мовби водночас задумуючись і про обтяження, і чи не запросити, бува, на наступне засідання капітанів кораблів. І за мить вирішила таки продемонструвати, що вона недарма так любить, коли її порівнюють із «залізною леді» Тетчер. Зрештою, Прем’єр любить діяти швидко, а тим паче нині, коли на носі вибори, а тіньові надходження з держпортів, за нашими даними, ефективно поповнюють тіньовий же бюджет лідерки БЮТу. Тож попри всю очевидну логіку підлеглих заявила: «Державний порт не може помирати! Тому давайте цифри (координати для затвердження землевідводу. — Авт.)».

Те, що очільниця уряду, гальмуючи розвиток приватної ініціативи у діяльності портів, м’яко кажучи, не права, прямо чи опосередковано підтвердили навіть самі начальники держпортів. «Середній «вік» портових кранів — 40 років», — заявив начальник Іллічівського порту Геннадій Скворцов. Грошей для реконструкції держава, звичайно ж, не має. А йти шляхом, яким рухається цілий світ, і давати зелене світло для приватного інвестора наш уряд не бажає.

...— Ні, ну мені подобається ця ідея — брати плату з інвестора за входження у бізнес, — ділилися враженнями представники стивідорних компаній, виходячи на перекур. — А яку плату? Одну гривню чи один мільярд? І хто визначатиме ціну? Знову начальники держпортів? П’ятдесят відсотків державі, а п’ятдесят — у кишеню?».

— Ой, не сміши! Половину вони вже давно не беруть — нині собі і нагору йде значно більше.