Інший погляд: про воєнний альбом Андрія Котлярчука «Звільнена Київщина»
Попередній воєнний альбом Андрія Котлярчука «Добровольці. >>
Єдине, що мені не подобається у новій книзі Євгенії Кононенко, так це її назва. Припускаю, що з точки зору маркетингу це — правильний хід. Узяти цукерку і, не пробуючи на зуб, приліпити яскравий фантик. Але таке спрацьовує лише раз. Бо покупець любить не очима, покупець насамперед — гурман. Євгенія Кононенко належить до тих авторів, яких у книгарнях беруть за ім’я. А це вже вищий клас. Якщо ви довіряєте своє життя цьому літаку, вам байдуже, чим розцяцьковано його фюзеляж. Якщо довіряєте письменнику, неважливо, що видавець виніс на обкладинку. Тож спишемо «шок», «шик» чи «шарм» на закони ринку.
Тим паче що ніякого шоку нема й не буде. Це справді добротна Кононенко. Та, що виправдовує читацькі очікування. Як зроблено її останню книжку? Так, як і попередні — просто. «Просто» означає саме «просто», а не «поверхово», «примітивно» чи «абияк». Просто — не завжди легко (ба навіть більше: просто — завжди не легко, але це вже кухня майстра, на яку ми не будемо потикатися). Просто писав Чехов і Бабель. Просто пише американка Енні Прул та іспанка Бланка Бускетс. Українським письменникам катастрофічно бракує простоти. У переважній більшості своїй вони пишуть із дикими викрутасами. Як за формою, так і за змістом. Пишуть про те, чого в житті не буває. Про те, що вискакує з голови на другий же день. І все це — з семиповерховими реченнями і натужними жартами. Але мова не про них.
Йдеться про героїв Кононенко. Вони — це ми, теперішні, сучасні. Жінки і чоловіки. Ті, що сходяться–розходяться, сваряться–миряться, плачуть–цілуються, знаходять і гублять один одного у Вавилоні під назвою «Київ». От чого вони не роблять, так це не борються за незалежність України, не стоять на «помаранчевих» майданах і не воюють у лавах УПА. І, даруйте, — слава Богу! Від патетики нудить так само, як і від антипатетики. І, обираючи між підстаркуватими порнографесами (з їхніми матюками та роззявленими вагінами) і зразковими патріотками (з морем автентики та героїки) особисто я виберу... Женю Кононенко.
Про смаки не сперечаються. Когось не зачепить історія про двох старих, які випадково зустрілися через десятки років і через неміч свою спілкуються тільки по телефону. А потім смерть відправляє жінку «поза зону досяжності», а осиротілий чоловік переживає її всього на мить — на кілька пропущених зумерів («Телефонна елегія»). Когось не пропече до нутра такий суто бабський (а значить — не надуманий) крик, звернутий до втраченого кохання: ти розлюбив моє тіло, але за що покинув мою душу? («Загублений шифр»). Комусь буде байдуже до ситуації, коли любов приймають як данину, без вдячності, без трепету, лише з роздратуванням і неможливістю відмовитись від того, хто кохає («Тягар корони»). Хтось узагалі не знатиме всіх букв в азбуці сердечних терзань, адже кожному — своє.
Однак є те, що вціліє на скрижалях. Прості історії, напластування доль... Усі ми — якоюсь мірою егоїсти, і кожен любить свій невибагливий сюжет. А якщо так, то й «буденщина» від Євгенії Кононенко — саме те, що бринить на потрібній хвилі. Не вірите — переконайтесь. І, даю вам слово, Кононенко ви будете перечитувати знову й знову. Вона пише про те, що вже траплялось з нами. А якщо не з нами, то з нашими друзями. Чи з друзями друзів. Словом, десь тут, поруч. У ближчому колі життєвого пекла, у ближньому небі життєвого раю...
Попередній воєнний альбом Андрія Котлярчука «Добровольці. >>
У місті Парк-Сіті американського штату Юта в день відкриття кінофестивалю Sundance 23 січня відбудеться світова прем’єра другого повнометражного фільму українського режисера Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки». >>
До основної конкурсної програми 75-го Берлінського міжнародного кінофестивалю вперше за 25 років відібрали стрічку української режисерки: цьогоріч - це фільм Катерини Горностай "Стрічка часу". >>
Створену Кременецько-Почаївским державним історико-архітектурним заповідником за дорученням Міністерства культури та стратегічних комунікацій інвентаризаційну комісію - не допустили до роботи представники Свято-Успенської Почаївської лаври. >>
Список із 25 об’єктів світу, що потребують збереження оприлюднив Всесвітній фонд пам’яток (World Monuments Fund, WMF). Серед об'єктів, що увійшли до переліку на 2025 рік – столичний Будинок вчителя, турецьке місто Антак'я, історична міська структура Гази та Місяць. >>
«Я зрозумів, що мушу бути українофілом – це я зрозумів цілком свідомо. І от я жадібно ухопився за українство. Кожнісіньку вільну від «офіційних занять» часину я присвячував Україні. Перша ознака національності є мова – я й нею найперше заклопотався», - писав Агатангел Кримський. >>