Розпродаж «вічних цінностей»

На кількох останніх економічних самітах, що відбулися у нашій країні у вересні—на початку жовтня, офіційно чомусь не згадували про одну дуже відому річницю. Хоча правильніше, мабуть, буде назвати її роковинами. Втім, саме на цю тему бізнесмени й аналітики охоче спілкувалися в кулуарах. Так, 15 вересня 2008 року працівники четвертого за розмірами американського банку «Леман Бразерс» почали пакувати в офісах особисті речі — банк оголосив про банкрутство. Минуло зовсім небагато часу, і державний «Банк оф Амеріка» поглинув ключову інвестиційну фінустанову нового континенту «Мерріл Лінч» — і криза вже де–факто розпочала свою переможну ходу планетою, одразу ж помінявши правила гри в діловому світі.

Нині аналітики, хоча й не поспішають заявляти, що падіння сягнуло дна, але констатують практично докризове зростання деяких секторів світової економіки. Скажімо, у кількох країнах — Франції, Ізраїлі, США — дорожчає нерухомість! Подекуди суттєво. Французи навіть, аби не допустити ймовірного стрибка цін, оголосили про значне збільшення обсягів новобудов. Хоча саме падіння цін на нерухомість у США, як відомо, зіграло роль спускового механізму кризових явищ.

Долари друкує не Обама

«Саме спускового механізму! Не більше, — погоджуються аналітики, намагаючись спрогнозувати, що буде з нами завтра. — Причиною кризи стали не особняки у штатівських передмістях, а надмірна кількість американських доларів, що потрапили до обігу». Для нас незвичним є той факт, що продуктивність грошового верстата визначає не президент США чи його радники, навіть не конгрес, а де–факто... великі банкіри. Для яких грошові знаки є товаром — і на ньому вони отримують прибутки.

Федеральна резервна система США, яка визначає, скільки валюти має бути в обігу, називається грізно, але насправді не є... державною структурою. Фактично це приватне утворення, яке складається з акціонерів 12 найбільших американських банків. Кажуть, що один із Ротшильдів, який ще двісті років тому лобіював ідею приватного Центробанку, сказав щось на кшталт: «Дайте мені право випускати й контролювати гроші у нашій країні, і мені стане байдуже, хто видаватиме закони». Нині ухвалення своїх дій з боку влади ФРС не потребує, а функціонує на відсотки від кредиту, який видає урядові США із власноруч надрукованих банкнот... Тридцять років тому, коли було скасовано прив’язку емісії доларів до золотовалютного запасу, процес друкування зображень американських президентів не має жодного обмеження. Тобто долар можна обміняти тільки на інший долар. Або на товар, виходячи з незаперечної нині тези, що цілий світ шанує долар, оскільки він є головною світовою валютою.

У західній пресі часом лунають заклики про те, що для стабілізації валютного балансу слід відновити забезпечення американської валюти золотом, але цілком очевидно, що на такі кроки нині ніхто не піде — могутність Америки забезпечується головним чином саме доларом. За підрахунками західних експертів, за останні чотири (!) десятиліття обсяг доларової маси у світі зріс у десятки разів.

Бізнес на гойдалках

За валюту, яку охоче беруть інші країни, у них можна купувати ліквідні активи. Таку ситуацію — у більш чи менш гострій формі — можна побачити у ряді країн. Україна — серед «найгостріших»: через слабку економіку та орієнтацію на експорт рівень доларизації у нас буквально зашкалює. Абсолютна більшість актів купівлі–продажу найцінніших активів — землі, нерухомості, об’єктів промисловості, які на Заході називають «вічними цінностями», — здійснюється у цій валюті. За статистикою, ВВП США становить, за різними оцінками, від 15 до 20% світового ВВП. І при цьому Штати споживають... 40% від усіх товарів, що випускають у світі. Відповідь на питання: а за які кошти американці споживають решту двадцять відсотків? — очевидна. За незабезпечений долар.

Утім експерти йдуть далі. Якщо економіка країни на підйомі, кажуть вони, то вартість активів, звичайно ж, зростає. А якщо навпаки? Подібні «гойдалки», зрозуміло, дозволяють непогано заробляти. Особливо — структурі, котра має доступ до ліквідної грошової одиниці. Відомий економіст Мілтон Фрідман, скажімо, нещодавно звинуватив Федеральну резервну систему у... провокуванні світових економічних криз. Логіку Фрідмана спростувати важко: після того, як економіка — у самих США та особливо в інших дер­жавах, що мають слабку економіку, «завалюється», і активи значно дешевшають — їх скуповують. Ясна річ, за незабезпечені паперові гроші. Яких, із зрозумілих причин, завжди є вдосталь.

Аналітики компанії «Артекгруп» стверджують: американські фінансисти насамперед звертають увагу на елітне житло у столицях європейських держав, на всесвітньо відомих курортах, перспективну комерційну нерухомість. Про активність ФРС на цьому ринку під час кризи, а, відповідно, і його перспективи, свідчить офіційна статистика: упродовж 2009 року Федеральна резервна система придбала забезпечених іпотекою цінних паперів на суму майже 800 млрд. доларів та облігацій іпотечних компаній на 118 мільярдів. Таким чином, астрономічну суму незабезпечених коштів витратили на ліквідні активи, які після кризи знову відновлять свою реальну, «докризову» вартість.

Обережні не ризикують

Українська економіка хоча й недостатньо інтегрована у світову, але живе за тими ж самими законами: якби було не так, економічна криза обійшла б нас стороною. Тож процеси, які відбуваються у глобальній економіці, неодмінно змінюють правила гри і в українських реаліях. Найголовніший висновок: традиційне питання — у гривні, євро чи доларі варто зберігати свої заощадження? — нині фактично втрачає сенс. Бо, з одного боку, курсова політика держави щодо національної валюти надто непередбачувана, з іншого — тримати активи в готівці «під подушкою» — значить зменшувати свої статки щонайменше на розмір інфляції, і неважливо, чи це американська, чи європейська валюти. До моменту, коли наша держава почне економічне зростання (2010—2011 роки. — Авт.), можна говорити переважно про тенденції, які можуть впливати на головні інструменти зберігання активів.

Депозити. Найпоширеніший механізм заощадження коштів, який, утім, значно втратив свою привабливість унаслідок економічної кризи та банкрутства великої частини фінустанов. «До плюсів депозиту відносимо його доступність і те, що люди знають, як ним користуватися, а також той факт, що на прибуток від депозиту не існує жодних податків», — каже «УМ» експерт, радник голови правління «Укргазбанку» Олександр Охріменко. Найбільша проблема — знайти надійний банк. «На жаль, доводиться обирати або прибутковість, або надійність», — стверджує «УМ» експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Олександр Жолудь.

Цінні папери можуть принести непоганий прибуток. «До 120% у рік, — каже Охріменко. — Але... З цим інструментом можна не тільки заробити, а й втратити». Тобто, заробити можуть фахівці, які знають, які саме акції варто купувати і коли це найкраще робити. Якщо ж ви не постійний відвідувач бірж, тоді маєте два виходи: найняти фахівця (це, зрозуміло, коштує грошей) або придбати сертифікати фондів. «Найменш ризикові — інтервальні, або відкриті, фонди, — пояснює Олександр Охріменко. — Але й прибутковість за ними менша. Скажімо у відкритих, залежно від поведінки ринку, можна заробити 60 або... втратити 20 відсотків. Хоча й нести кошти у будь–який фонд також не варто, його слід дуже ретельно обирати». «Якщо ви хочете інвестувати останні гроші, то я би не радив», — резюмує Олександр Жолудь.

Золото. «Тільки не ювелірні вироби, — радить Жолудь. — Адже роздрібна ціна включає метал і роботу, а продавати ви будете тільки метал». Банківське золото також має свої нюанси. Скажімо, його не бажано виносити з банку. Адже тоді, якщо ви захочете повернути його назад, банк тільки за експертизу — аби переконатися, що ви не відрізали шматок — візьме у вас комісію у розмірі 10% від вартості. Експерти не очікують подорожчення благородного металу: ціна 1000 доларів за унцію збережеться до кінця кризи, а потім може впасти. «Варто мати на увазі, що золото — це довготривалий «депозит», — каже Охріменко. — Раніше, ніж через три роки, продавати його невигідно — будете у збитках».

Інвестиції у нерухомість також належать до довготривалих. «Кошти в ці об’єкти вкладають щонайменше на 5—10 років, — вважає Олександр Охріменко. — Прогнозована прибутковість такої інвестиції — 20—30%». За словами Олександра Жолудя, нині житло купують переважно для себе, але в майбутньому ситуація може змінитися. Мається на увазі величезний незадоволений попит на ринку. Як повідомив «УМ» виконавчий директор Асоціації нерухомості Олексій Пилипець, за статистикою, у 42% українських сімей житлові умови не відповідають їхнім потребам та відповідним стандартам. Тим часом пропозиція житла нині суттєво відстає. Так, у докризові часи Україна споруджувала житла, за різними оцінками, у 5—10 разів менше, ніж було потрібно для задоволення потреб її громадян. Торік здали в експлуатацію 10,5 млн. квадратних метрів житла. Нині ж ми... можемо тільки мріяти про ті обсяги будівництва. За словами міністра регіонального розвитку та будівництва Василя Куйбіди, у нинішньому році в експлуатацію буде введено всього лише 40% від минулорічного мізеру. Знову ж вийти на цю цифру наша держава зможе не раніше 2012—2013 років. Іншими словами, на ринку нерухомості формується зона ажіотажного попиту, яка потім може суттєво вплинути на ціни. До речі, на Заході вже нині зафіксували перехід традиційно валютних за формою активів у інші види. В тому числі — нерухомості.

У західних країнах відбувається процес диверсифікації особистих фінансових ресурсів. Іншими словами, після того як населення розчарувалося в інституті цінних паперів — головному докризовому інструменті збереження коштів у розвинених країнах, воно переорієнтовується на вкладення грошей у довготермінові інвестиційні об’єкти, зокрема нерухомість. Адже тримати всі заощадження у готівці, навіть у найнадійніших банках, там не заведено. За експертними оцінками, такі тенденції у перспективі будуть актуальними і для України. Тим паче що в нас ринок цінних паперів оговтається від кризи не скоро.