«Підривник» тепер у «Самообороні»...

Осіннього вечора 2 жовтня 1999 року Україну сколихнуло повідомлення: під час зустрічі з виборцями в Кривому Розі на кандидатку в президенти України Наталю Вітренко було вчинено замах. Невідомі кинули гранати у натовп, внаслідок чого медична допомога знадобилася майже півсотні людей. Найбільше постраждала Алла Кушнікова з міста Марганець. Одна з тих гранат РГД–5 покотилася просто під неї, і жінка наступила на небезпечний предмет...

«Осколки від вибухів у мені дотепер сидять»

Того дня Алла зі своєю приятелькою Зоєю Ясманською опинилися у Кривому Розі, по суті, випадково. Відтак не проминули нагоди послухати Наталю Вітренко, якій, обидві щиро зізнаються, тоді неабияк симпатизували, але після трагедії повністю розчарувалися. Обом дуже хотілося поскаржитися на свою долю. Кушніковій, яка самотужки виховувала доньку, три роки не платили зарплату на роботі. У Ясманської кілька років тому загинув чоловік, залишивши її з двома дітьми. Отож обидві жадали почути від Наталі Вітренко відповідь на болюче питання: «Як жити далі?»Не полінувалися поїхати на цю зустріч до віддаленого району Кривого Рогу — Інгулецького. Проте отримали не відповіді на запитання, а рани на все життя.

— Осколки від тих вибухів у мені дотепер сидять, маю другу групу інвалідності, адже втратила частину ноги, — розповідає Алла Кушнікова. — Відтоді до кого тільки не зверталися — майже до всіх відомих політиків. Домагаємося одного — статусу потерпілих внаслідок терористичного акту, як це прийнято у світі. Однак у нас навіть поняття «терористичний акт» уникають. Я ж офіційно є всього–на–всього інвалідом за загальним захворюванням. І пенсію мені спершу призначили лише 64 гривні. Але тепер завдяки спеціальній постанові Кабміну мені сплачують суму, цілком достатню для прожиття. Як кажуть, треба дякувати Богові хоча б за це.

— Але ж у пресі писали, що засуджені за замах на Вітренко мали сплатити вам пристойну компенсацію?..

— Та ніхто нічого не компенсував, навіть за порвані внаслідок тих вибухів колготи ні копійки не дали. Ото тільки дякувати Наталі Вітренко, що посприяла моєму лікуванню у Феофанії.

Упродовж усіх цих років Алла Кушнікова безрезультатно судиться з однією з нікопольських газет, яка опублікувала матеріал про трагедію в Інгульці під заголовком «Не сунь ноги в політику — залишишся на ходулях». Це дуже образило жінку.

Зоя Ясманська теж свого обурення не приховує:

— Жодна політична сила на захист потерпілих не стала. Медична експертиза засвідчила переважно легкі тілесні ушкодження. Насправді ж ці ушкодження були осколочними.

Ясманська переконана, що всі поранені повинні мати статус потерпілих внаслідок бойових дій. Щоправда, після того, як у 2004 році у тодішнього Прем’єр–міністра Віктора Януковича кинули яйце, з’явилася урядова постанова про реабілітацію потерпілих під час терористичного акту. І не більше. Бо поняття «терористичний акт», складається враження, у нас намагаються не вживати навіть у зв’язку з подіями в Інгульці десятирічної давності.

Звісно, я поцікавився, чи впевнені потерпілі, що засудили саме тих, хто винен.

— Я впевнена, що це були вони, — стверджує Зоя Ясманська. — Сергій Іванченко стояв поруч зі мною і так хвилювався, що на ньому лиця не було. Інший з їхньої компанії став пробиратися до Вітренко з ручкою і клаптиком паперу — немовби взяти автограф для сестри. І теж хвилювався неймовірно.

Засуджені заперечують свою причетність до трагедії дотепер

Нагадаємо, що поруч із місцем злочину правоохоронці тоді відразу затримали громадян Росії Володимира Іванченка та Андрія Самойлова. За версією слідства, саме вони були виконавцями теракту. А в організатори записали дрібного криворізького підприємця Сергія Іванченка (брата Володимира Іванченка), на той час довірену особу іншого кандидата в президенти Олександра Мороза. Проте його затримали лише через три місяці в Москві. А до цього, за повідомленням правоохоронців, у садибі в селі Лозуватка, де Іванченко–старший мешкав разом з Інною Чирченко, тепер уже багаторічним редактором газети «Кривой Рог вечерний», знайшли цілий склад зброї, у тім числі й гранати.

Слідство в цій непростій справі тривало до травня 2000 року, а судовий процес у Дніпропетровському обласному суді почався лише в листопаді. На лаві підсудних опинилися брати Іванченки, Андрій Самойлов, Андрій Афанасьєв та Іван Недвіга. Усі вони рішуче заперечували свою причетність до теракту, контрабанди і зберігання зброї. Більше того, заявляли, що їх били й катували, чинили моральний тиск. А кидали у натовп тільки петарди, про що нібито попрохала за солідну грошову винагороду тодішня довірена особа Наталі Вітренко, відома у Кривому Розі журналістка і письменниця Наталя Сокуренко.

Я сам був свідком цього гучного процесу. І теж під час нього переконався, що підсудні коли й кидали, то тільки петарди. Бо не знайшлося жодного свідка, який би підтвердив, що бачив у їхніх руках саме гранати. Щоправда, слідство єдиним очевидцем записало жителя Київської області, котрий нібито бачив Андрія Самойлова під час кидка саме гранати. Проте тут попахує величезними сумнівами. Бо головний свідок після першого ж вибуху отримав поранення в голову. До того ж його допитали лише раз. А в суді цього свідка взагалі не було. Та й від вибуху гранат РГД–5 були б зовсім інші наслідки...

Попри численні нестиковки, суд визнав провину усіх п’ятьох підсудних доведеною: брати Іванченки та Самойлов отримали по 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна, Афанасьєв і Недвіга — шість і чотири відповідно.

Як пригадує відомий дніпропетровський адвокат Альберт Шепелєв, котрий під час того пам’ятного судового процесу захищав інтереси Сергія Іванченка, державний обвинувач вимагав для його підзахисного з братом та Самойлова найвищої міри покарання — довічного ув’язнення. Однак, зважаючи на вищезгадувані численні суперечності, від «вишки» вдалося «відбитися».

Теракт в Інгульці використали для дискредитації Олександра Мороза. Навіть листівки про причетність Сан Санича до трагедії розклеювали. Такий розвиток подій збігався з інтересами ще одного кандидата на посаду Президента — Леоніда Кучми, який, зрештою, й переміг, вийшовши в другий тур виборів не з Морозом, а з комуністом Симоненком.

Через п’ять років з’явилося непряме підтвердження цих здогадок. Саме Леонід Кучма підписав указ про помилування Сергія Іванченка. Отож в очах правозахисників ще більше утвердилася переконаність, що тут «щось не так». Хоча помилувати — не означає зняти судимість.

До речі, і Володимира Іванченка та Андрія Самойлова теж помилував Президент, тільки вже Віктор Ющенко.

Головний «терорист» знову в політиці

Готуючи цей матеріал, я поспілкувався безпосередньо і з Сергієм Іванченком. Він дотепер переконаний, що ті події в Інгульці були розробкою спецслужб. Яскраве тому підтвер­дження — його заступник у бізнес–структурі через якийсь рік після гучного інциденту вже носив погони лейтенанта СБУ. Сергій Іванченко також переконаний, що ніяких гранат під час того теракту не було: «Можете уявити, скільки б тоді було трупів».

Політичні події того часу, до горнила яких потрапив, Сергій Іванченко розцінює так:

— Кучма тоді боявся, що його можуть скинути. І насамперед Мороз та ліві сили. Тому й виник задум гучної дискредитації опонентів.

Сьогодні життя в Сергія складається нормально, хоча колишній бізнес і «порвали». Разом із дружиною вони виховують шестеро дітей, причому двоє доньок уже вступили до престижних юридичних вузів. Останнім часом їхня велика родина ще збільшилася: взяли на роботу жінку з чотирма дітьми, подітися їй із малечею нікуди. Тож живуть тепер усі разом. Але з великою політикою Сергій Іванченко порвати так і не зміг. Нині він є у Кривому Розі головним «луценківцем», себто повпредом «Народної самооборони».

Одружився після відсидки і Володимир Іванченко — у нього нині двоє дітей. А от Андрію Самойлову до десятиріччя гучного інциденту дожити не судилося. Минулого місяця він помер, за словами Сергія Іванченка, «від ангіни». Було йому лише 39 років.

...Справді, в у кожного своя доля і свій шлях широкий. Проте, як би там не було, події десятирічної давнини в Інгульці варті того, щоб про них згадали. Хоча б тому, що це — наша історія, неминуче переплетена з людськими долями. На життєвому шляху як потерпілих, так і засуджених, та й самої Наталі Вітренко і її колег, Володимира Марченка й Наталі Лимар, те потрясіння залишило слід на все життя. Тільки в кожного цей слід різний...

ПРЯМА МОВА

«Та трагічна подія змінила хід історії»

Наталя Вітренко розповіла «УМ»,
що вона думає про події десятирічної давнини:

— Вважаю, що теракт 2 жовтня 1999 року трагічно відобразився на історії всієї нашої країни. Він не просто поранив мене, моїх соратників, зробив інвалідом Аллу Кушнікову, скалічив ще кількох людей, — той теракт змінив хід виборчої кампанії, не дав можливості мені перемогти на президентських виборах. Тому що в мене тоді був дуже високий рейтинг і реальні шанси перемогти Кучму в другому турі. Відповідно, розвиток країни пішов би зовсім іншим шляхом.

У тому, що були справедливо засуджені саме ті, хто здійснив теракт, я не маю сумнівів. Оскільки було ретельно проведено слідство і на суді чітко доведено, що й сам Іванченко, довірена особа Олександра Мороза, і двоє його спільників пішли на це з метою вбити кандидата в президенти Вітренко. А от хто їм замовив це вбивство, навіть через десять років відповіді немає...