Козацькі розваги

До рук кореспондента «УМ» потрапив один цікавий документ: майже тригодинний аудіозапис напівтаємного збіговиська т. зв. отаманів «донського козацтва» Луганщини і невеличке текстове пояснення до нього. Як можна зрозуміти з почутого на плівці, панове отамани зібралися в Луганському ліцеї іноземних мов «погуторити» про об’єднання очолюваних ними організацій в єдину структуру. Попередня назва майбутнього парамілітарного утворення — «Луганський округ Всевеликого війська донського».

Хто командує парадом?

За двадцять років так званого «відродження козацтва» в Україні жодної дієвої структури не змогли створити навіть нащадки донських козаків. Тих козаків, яких радянська влада ліквідувала як верству всього два–три покоління тому і які ще зберегли рештки генетичної пам’яті. Тож зібрання повітових «отаманів» усерйоз можна було б і не сприймати, якби не присутність на цій «таємній вечері» двох неординарних гостей.

Перший — це емісар військового отамана Всевеликого війська донського Віктора Водолацького, отаман Донецького округу ВВД такий собі Віктор Дем’яненко. Про всяк випадок уточнюю: «донецький» — це не від славного українського мегаполісу. Є в Ростовській області РФ власний Донецьк, неподалік від нашого Краснодона. От звідти отаман і прибув. Гість у домі — це, звичайно, щастя для господаря; проблема тут лише в юридичній площині. Як за російським законодавством, так і, власне, за статутом ВВД (п.8): «Військо донське — самостійне військове козаче товариство з персональним складом, що розташоване на територіях Волгоградської і Ростовської областей у межах кордонів, узгоджених з органами державної влади цих суб’єктів Російської Федерації». Тобто створення структури цієї російської громадської організації на території України можна розцінювати як російське втручання у наші внутрішні справи.

Або як зазіхання української громадської організації на частку російського суверенітету. Це не такий уже й жарт, як може здатися на перший погляд. Дем’яненко пообіцяв майбутньому отаману Луганського округу, що на радах ВВД той матиме такий самий вирішальний голос, як і решта окружних отаманів війська. За які резолюції голосуватиме громадянин України — сказати важко, але військовий отаман ВВД і його оточення мають доволі специфічні погляди на деякі аспекти міграційних процесів усередині РФ. Навряд чи це на користь Україні як державі.

Другим гостем був заступник голови Луганської обласної ради Євген Харін. Причому, за його ж словами, представляв він не тільки себе особисто, а й голову ради Валерія Голенка (який, як підкреслив Харін, є уродженцем м. Міллерова Ростовської області). А також, звичайно, «біло–блакитну» фракцію в даному представницькому органі. Чиновник висловив повне розуміння настроїв і намірів козачків. Питання, що то за настрої. І наміри.

«Люди государеві»

Віктору Дем’яненку якось уже довелося публічно давати характеристику своїй козачій діяльності. Одного разу відомий російський телеведучий Володимир Познер назвав козачків «ряженими», і Віктор Леонідович в ефірі «Еха Москви» обурився: «Ми не ряжені, ми — на державній службі!». І от цей добродій прибуває до Луганська за письмовим наказом свого військового начальника: «З метою створення єдиної структури донських козаків, що проживають на території Луганської області...». Тобто російський держслужбовець заходився створювати доволі специфічну громадську організацію на теренах іншої держави. А український державний службовець сидить поруч із гостем і не тільки не заперечує йому, а навіть вставляє свої п’ять копійок.

Задля справедливості слід сказати, пан Дем’яненко наставляв своїх братанів, аби не виникло проблем із реєстрацією нового об’єднання, ретельно підлаштуватися під українське законодавство. Товариш Харін пообіцяв тут повне сприяння. Ще й натякнув: мовляв, обласній раді Управління юстиції прямо не підпорядковане, але «в нас є важелі впливу на обласну державну адміністрацію».

Ще цікавий штрих до теми: згідно зі Статутом ВВД (п. 25), остаточне слово при призначенні військового отамана «Всевеликого війська Донського» — за президентом Російської Федерації. Отже, виходить так, що у своїй діяльності «Луганський округ» керуватиметься не так українським законодавством, як побажаннями лідерів сусідньої держави. Судячи із виступів та реплік учасників «таємної вечері» в українському ліцеї, їх така ситуація цілком влаштовує. Разом з україн­ським держслужбовцем доволі високого рангу, товаришем Харіним.

Нащадки Краснова

У що це може вилитися в практичній площині, може показати наступне. Наприкінці червня в Луганську одна українська організація влаштувала факельну ходу. Пройшла акція без якихось ексцесів, але козачки дуже обурювалися з даного приводу, а надто — з гасел, які вигукували юні факелоносці: «Україна понад усе!» і «Донбас — Україна!». І — головна претензія до присутнього високопосадовця: «Чому нас ніхто не попередив?! Ми б цих неофашистів!..» У відповідь тов. Харін і сам заволав: «А я от хочу спитати у нас у всіх: хоч хтось їх зупинив? Хоч хтось із мужиків плюнув їм у спину?! Ніхто! Ніхто!!»

Між іншим, у жодного з присутніх не виникло сумнівів щодо законності факельної ходи. Тож в який спосіб збирається «зупиняти» мирні акції українських громадян т. Харін зі своїми козачками? Очевидно, в той самий, що й штурмовики НСДАП в Німеччині на початку 30–х — по відношенню до своїх політичних конкурентів. Ну а кого з конкурентів Харіна призначать «неофашистами» — мабуть, це вирішуватиме він сам. Точніше, його прямий начальник Валерій Голенко і пара «непрямих» партійних вождів. Однак виникає одна серйозна методологічна проблема. Стосується вона біографії людини, яка була автором самої назви «Всевеликого» війська.

Справа в тому, що до 18 травня 1918 року військо називалося просто «Донським», територія, яку воно займало — «Областю війська Донського». І тільки коли війська кайзера Вільгельма окупують Україну, царський генерал Петро Краснов, за німецького сприяння, оголошує на Дону нове квазідержавне утворення, до старої назви якого він «пришиває» епітет: «Всевелике». Краснов на Дону тримався рівно стільки, скільки його підпирали німці. Коли ж вони пішли — з Дону «злиняв» і «всевеликий» отаман. На тому б його історія й закінчилася, але германофільство Краснова під час Другої світової знову привело його до колабораціонізму. Причому, на відміну від оббреханих червоною пропагандою, ніколи й ніким не засуджених лідерів ОУН і УПА — Гітлеру він служив щиро й до самого кінця. До того самого зашморгу, який підготувала підстаркуватому політикану Воєнна колегія Верховного Суду СРСР.

«Відроджені» донські козачки відмовилися від історичної назви свого війська. Їх більше вабив винахід гітлерівського посіпаки. Судячи з подальшого розвитку подій, це не було випадковістю. Принаймні для структури, яку очолив Віктор Водолацький. На Дону навіть розпочалася реабілітація Петра Краснова (аж до встановлення йому монумента в станиці Єланська над Доном). А в січні депутат Держдуми РФ Водолацький створив у межах ВВД «спеціальну робочу групу» для розгляду питання реабілітації отамана вже юридичної.

Обмежений суверенітет

До речі, той самий Водолацький у листопаді 2004–го, офіційно займаючи посаду ростовського віце–губернатора, оголосив своє воїнство «в поході» — на той випадок, якщо сіверськодонецькі заколотники наважаться відокремити свій ПіСУАР від України...

Щодо обґрунтування можливого свого вторгнення, то козачки його давно підготували, дарма що з історичної та географічної точок зору це абсолютна маячня. «Луганська й Донецька області, — віщує отаман із депутатським мандатом, — це теж територія Всевеликого війська Донського. Вони зараз прирізані Україні, як і Крим, який з невідомої причини хтось передав Україні. Луганська і Донецька область — це наші землі, наші козаки там живуть і працюють...»

Заступник голови Луганської облради цілком згоден: «Ніхто й не заперечує, — відгукнувся Харін на репліку, буцімто учасники «ліцейського» збіговиська представляють аж третину населення Луганщини. — Луганська область — це була територія Всевеликого війська Донського... Як склалося, яка сволота підписала в Біловезьких Пущах під гранчак горілочки чи самогоночки — це одне питання. Але ваших інтересів ніхто не зраджував і не зрадить».

А як щодо інтересів українців? Які, між іншим, «за царя» складали практично третину населення Області війська Донського.

...Дещо про причини такого «колабораціонізму», принаймні частини луганського «бомонду». Стараннями Голенка, Харіна й Ко рейтинг Януковича на Луганщині з більш як 70% впав до 39,3%. Це дані не якогось там «закритого» опитування. Громадську думку соціологи одного з ВНЗ Луганська вивчали на замовлення облради в травні цього року. Коли лідер опозиції в розпал економічної кризи втрачає посеред кризи практично половину прихильників — за це комусь доведеться відповідати, причому вже найближчим часом. Або перед самим лідером, або — перед виборцями. А оскільки вищеназвані товариші геть забули, що таке відповідальність, то доводиться їм шукати, скажемо так, нестандартні виходи з ситуації. Один з яких — спробувати захистити свої крісла певною кількістю штанів із лампасами.

Суверенітетом рідної держави над частиною її території вони задля цього легко пожертвують.

ПРЯМА МОВА

Сьогодні в Росії вважають, що Україна як держава дуже ворожо налаштована проти Росії. Відповідно вживаються заходи, аби убезпечити себе. У різних напрямах сьогодні посилено роботу. Посилено роботу у шпіонажі, спостереженні тощо — я маю на увазі, з боку України. У Південній Осетії не Ющенко воював, не уряд — саме українські хлопці воювали. Для чого нам об’єднуватися? Насамперед для користі українського народу... Якщо взяти Осетію, там ми вже дивилися один на одного через приціл, панове!

З виступу Віктора Дем’яненка перед луганськими отаманами