Сусіди, давайте жити дружно!

Два роки тому «Україна молода» вже писала про складну криміногенну ситуацію, яка склалася в найбільшому селі Перечинського району на Закарпатті (див. номер за 7 грудня 2007 р.). Незаконні вирубування лісу тут сягнули катастрофічних розмірів. Після нашої публікації прокуратура зафіксувала їх на сотні тисяч гривень. Майже всі вони, як свідчать протоколи про затримання, здійснені волохами — мешканцями села, які живуть табором, мов цигани. До речі, волохи і цигани складають третину села. Селянам жити з такими сусідами вкрай важко...

Ні цигани, ні волохи городину не садять. Але їсти хочуть. Тому крадіжки з селянських полів і нив — звичне в Порошкові явище. Увечері, коли люди сходяться додому, таборяни на конях і возах вирушають «на промисли» до віддалених сільських городів. А вранці порошківці спостерігають чергову втрату урожаю, вирощеного важкою працею. Обурення селян сягає вже критичної межі.

«Україна молода» писала про гостру необхідність створення в Порошкові відділення міліції, як це було за Австро–Угорщини та Чехословацької Республіки. Тоді в центрі села розміщувалося жандармське управління з казармою на 12 осіб. Але, схоже, Управління МВС у Закарпатській області прочитало нашу статтю з точністю до навпаки. Адже за ці два роки криміногенна ситуація в Порошкові не тільки не покращилася, а й значно погіршилася. А на запитання про дільничного місцеві жителі тільки знизують плечима: «Не знаємо такого...»

Тільки за цей рік практично в центрі села здійснено серію крадіжок. Та ще й яких! Обікрадено Будинок культури, пункт цивільної оборони, кав’ярню «Фест», магазин «Ксеня». А пошту обікрали навіть двічі! Все свідчить, що злодії свої, домашні. Натомість «славна» перечинська міліція не може розкрити хоча б один зі злочинів. Не може чи не хоче?

Люди перестають вірити у здатність міліції їх захистити і говорять про корупційну схему, яка існує між волоським табором, місцевою владою та правоохоронними органами. Адже всі злочини чомусь сходять волохам із рук.

У центрі села підлітки ганяють підводи коней, створюючи аварійні ситуації. Нещодавно волоський віз наїхав на авто вчителів Порошківської школи та серйозно травмував пішохода. І знову міліція умила руки. Мовляв, нічого особливого. Якщо маєте претензії, звертайтеся до суду.

Бездіяльність міліції призводить до того, що порошківці вже ладні самі взяти охорону села у свої руки, зініціювавши створення першої в Перечинському районі народної дружини. Але й ця ініціатива чомусь під різними приводами гальмується. Чи не тому, що дійова народна дружина явно буде комусь заважати, в тому числі й «правопохоронним» органам?

А тим часом двічі обікрадену пошту переселили в приміщення сільської ради — у кімнату міліції. Вельми символічно! Бо й справді, для чого Порошкову міліція, якщо тут повноправними господарями є злодії?

ДОВІДКА «УМ»

Волохи — доволі таємнича етнічна група, її представників мешкає на Закарпатті не більше п’яти тисяч осіб. Стиль життя у них схожий на циганський, тому волохів ще називають «білі цигани», єдина відмінність — світліші шкірою та говорять інакше (діалект румунської). Волохів і ромів у Порошкові мешкає до1400 осіб, тобто третина населення села. Через специфічний стиль життя волохи рідко доживають до пенсійного віку, багато волоських дітей помирає у віці до року. При цьому у 2007 році до першого класу пішло вдвічі більше волохів і ромів, ніж українців. А на сто новонароджених у селі припадає лише 30 українців.