Сміх крізь джаз

Цьогорічний XIV фестиваль «Міжнародні дні джазової музики» організатори від самого початку задумали зробити веселим — всупереч кризовим суспільним настроям. А тому виконавців підбирали таким чином, щоб їхня творчість викликала усмішку, й увагу умисне акцентували ще й на житті музикантів, а в післяконцертному прес–таймі неодмінно звучало прохання до кожного розповісти про веселий випадок із життя.

Тональність задав знаменитий композитор і виконавець, народний артист України Мирослав Скорик, бо дійство розпочалося саме з його творчого вечора. Взагалі–то маестро працює в академічному стилі, тому поява його на джаз–фесті у багатьох викликала здивування. Як пояснив композитор, джаз він любить із юності, ще в пору навчання писав джазові композиції, тепер же залюбки дістав давні речі, аби зіграти на публіці. Проте Мирослав Скорик запропонував і зовсім нове — варіанти відомих академічних творів у своїй, дещо несподіваній інтерпретації. Здивовані слухачі почули, як би звучали перша частина «Місячної сонати» та друга частина «Апасіонати» Бетховена, мазурка ля мінор Шопена, коли б обидва класики були джазменами. Власні композиції митець презентував публіці також у «приджазованому» вигляді.

Керівник камерного оркестру «Арката» (Мирослав Скорик грав у супроводі цього колективу) Георгій Курков так прокоментував несподіванку:

— Коли граєш щось серйозне, тебе часто тягне на якусь розвагу, а тут є все: і розвага, і легкий жарт, і гротеск. Колись була видана книжка «Музиканти сміються». Так–от те, що ми бачимо, ніби взято з цієї книжки.

А що стосується веселого випадку, то він трапився на фестивалі сам по собі. Телевізійники домовилися з маестро, що знімуть для показу фрагмент репетиції. Розраховували, що репетиція триватиме довго, тому не поспішали, коли ж знімальна група приїхала до концертної зали, музиканти вже закінчили і розійшлися.

Ясна річ, після такого старту поряд із джазовими стандартами вже цілком нормально сприймалися інші композиції — «приджазовані». Наприклад, вокальний секстет Jazzex (Київ) замахнувся на оперну класику — на арію із «Тоски» Пуччіні, тріо Влодека Павліка (Польща) «оджазувало» поезію Юліуша Словацького, а ансамбль Міхаеля Портера (Німеччина) привіз в Україну наш власний хіт «Їхав козак за Дунай».

Проте найбільшим відкриттям і вінницького фестивалю, і взагалі вітчизняних музиколюбів став бразильський джаз (як запевнили організатори, бразильці приїжджають в Україну з концертами взагалі вперше) — квартет акордеоніста Ренато Боргетті та піаніст Луїз Сімас (останній, правда, нині мешкає в Нью–Йорку).

Сімасу Вінниця дуже сподобалась, але запам’ятається вона йому ще й курйозом, який стався через незнання тутешніх традицій. Розглядаючи в торговельному центрі в’язочки гілок із листям, бразилець вирішив, що то якийсь особливий місцевий чай. Він дуже здивувався, коли дізнався, що то спеціальні віники для лазні.

Російська королева блюзу Вікторія П’єр–Марі та її ансамбль привезли на фестиваль програму «Шоу світових хітів». На думку співачки, світ недостатньо знає колишню радянську класику, на якій виросло не одне покоління, і в колективі вирішили зробити крок до її популяризації за кордоном. У перекладі на англійську в її виконанні зазвучали пісні Олександри Пахмутової, Максима Дунаєвського і навіть «Пісенька Червоної Шапочки» Олексія Рибнікова. Звичайно ж — у джазовій стилістиці.

А журналістам Вікторія П’єр–Марі повідала, як на виступі у військовій дивізії — перед кількатисячною чоловічою аудиторією — сценічний партнер випадково розстібнув «липучки» на її платті, і співачка опинилася перед публікою в негліже. Успіх був феноменальним: за її словами, прощаючись, глядачі несли на руках артистів за ворота «разом із автобусом».