Війна: поза досвідом класики
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Люди і кінематографічні привиди бродять Будинком кіно. (Фото Укрінформ.)
26 вересня нове керівництво Спілки кінематографістів України «перезавантажувало» столичний Будинок кіно. На 18.00 вечора в кожному залі та коридорі штаб–квартири кінематографістів відбувалося якесь дійство: у Синьому залі на другому поверсі показали півгодини вітчизняних мультиків у рамках фестивалю «Крок», потім презентували п’ять перших короткометражних «арабесок» альманаху «Мудаки», які створює компанія «Артхаус–трафік», у малому залі студенти–першокурсники Юрія Терещенка з режисерського курсу Інституту екранних мистецтв КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка–Карого показували свої курсові роботи в програмі «Світовий сонет та власні фотофільми», студенти–оператори з «Поплавка» в коридорі змонтували виставку своїх фоторобіт. Студенти інституту кіно імені Івана Миколайчука зробили чудний хепенінг. На третьому поверсі співали барди, читали вірші поети, потім показали аудіовізуальний перформенс «Людина з кіноапаратом» (автор концепції саундтрека та виконання наживо dj DERBASTLER, продюсер Олег Чорний). Класиків представляла Лариса Кадочнікова — виставка її живописних робіт нарешті відкрилася і в Будинку кіно. Режисером усього цього творчого «неподобства» виступив кінорежисер Дмитро Томашпольський.
«Це був перший крок до моєї мрії, — сказав «УМ» голова Спілки кінематографістів України Сергій Тримбач, — яка є втіленням ідеї Тинянова і Ейхенбаума, щоб створити місце для спільного побуту творчих людей, в якому варитимуться ідеї, кипітимуть проекти. Я б хотів, щоб Будинок кіно став місцем контакту для людей різних творчих професій і різних поколінь. Деякі проекти, представлені сьогодні, матимуть окреме життя. Наприклад, ми вже маємо домовленості з Андрієм Курковим, що він робитиме вечори, де представлятиме нові літературні імена. Є задумка робити майстер–класи. У листопаді ми підготуємо наступний вечір — «Перезавантаження. Дубль–2». Сьогодні в Україні немає потужного кінопроцесу, але, як казав мій улюблений Тинянов, у проміжках між успіхами теж витворяються багато нового, і ми маємо цей проміжок прожити цікаво». Про те, що це справді «проміжок», свідчив і фільм, який на завершення показали в Червоному залі — російська картина «Канікули суворого режиму», причому це навіть не був перший показ...
Якщо тиснява в Будинку кіно, зустріч із хорошими, цікавими, творчими людьми, яких не бачив сто років, веселий броунівський рух студентів, заповнені зали ресторану «Вавилон» і компанії із зсунутими столами в кафе — це результат, то «перезавантаження» мало хороший результат. Чесно, в Будинок кіно знову потягнуло зайти...
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Скасувати оголошення конкурсу на отримання премії від ЮНЕСКО із назвою «Міжнародна премія ЮНЕСКО-Росії імені Менделєєва з фундаментальних наук», закликає Національний музей історії України. >>
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Нещодавно видатну споруду архітектора Владислава Городецького — костел святого Миколая в Києві, яка постраждала від пожежі ще у вересні 2021 року і від російської атаки наприкінці 2024-го, — було офіційно передано римсько-католицькій парафії у безоплатне користування строком на 50 років. >>
«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії. >>
Державний реєстр розшукуваних культурних цінностей розпочав роботу в Україні, зокрема вже підготовлені понад 6 тисяч відповідних форм для внесення об’єктів до нього. >>