Радість корпоративної тусовки

26 вересня нове керівництво Спілки кінематографістів України «перезавантажувало» столичний Будинок кіно. На 18.00 вечора в кожному залі та коридорі штаб–квартири кінематографістів відбувалося якесь дійство: у Синьому залі на другому поверсі показали півгодини вітчизняних мультиків у рамках фестивалю «Крок», потім презентували п’ять перших короткометражних «арабесок» альманаху «Мудаки», які створює компанія «Артхаус–трафік», у малому залі студенти–першокурсники Юрія Терещенка з режисерського курсу Інституту екранних мистецтв  КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка–Карого показували свої курсові роботи в програмі «Світовий сонет та власні фотофільми», студенти–оператори з «Поплавка» в коридорі змонтували виставку своїх фоторобіт. Студенти інституту кіно імені Івана Миколайчука зробили чудний хепенінг. На третьому поверсі співали барди, читали вірші поети, потім показали аудіовізуальний перформенс «Людина з кіноапаратом» (автор концепції саундтрека та виконання наживо dj DERBASTLER, продюсер Олег Чорний). Класиків представляла Лариса Кадочнікова — виставка її живописних робіт нарешті відкрилася і в Будинку кіно. Режисером усього цього творчого «неподобства» виступив кінорежисер Дмитро Томашпольський.

«Це був перший крок до моєї мрії, — сказав «УМ» голова Спілки кінематографістів України Сергій Тримбач, — яка є втіленням ідеї Тинянова і Ейхенбаума, щоб створити місце для спільного побуту творчих людей, в якому варитимуться ідеї, кипітимуть проекти. Я б хотів, щоб Будинок кіно став місцем контакту для людей різних творчих професій і різних поколінь. Деякі проекти, представлені сьогодні, матимуть окреме життя. Наприклад, ми вже маємо домовленості з Андрієм Курковим, що він робитиме вечори, де представлятиме нові літературні імена. Є задумка робити майстер–класи. У листопаді ми підготуємо наступний вечір — «Перезавантаження. Дубль–2». Сьогодні в Україні немає потужного кінопроцесу, але, як казав мій улюблений Тинянов, у проміжках між успіхами теж витворяються багато нового, і ми маємо цей проміжок прожити цікаво». Про те, що це справді «проміжок», свідчив і фільм, який на завершення показали в Червоному залі — російська картина «Канікули суворого режиму», причому це навіть не був перший показ...

Якщо тиснява в Будинку кіно, зустріч із хорошими, цікавими, творчими людьми, яких не бачив сто років, веселий броунівський рух студентів, заповнені зали ресторану «Вавилон» і компанії із зсунутими столами в кафе — це результат, то «перезавантаження» мало хороший результат. Чесно, в Будинок кіно знову потягнуло зайти...