Український стенд і музики вразили «Апімондію». (Фото Анатолія ХАРКОВЕНКА.)
Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода».
Аргентинець Роман Коза до України має особливе ставлення — його дід, військовий лікар, емігрував із рідної Галичини ще у 30ті роки. Із найдорожчим для себе — родиною і бджолярським реманентом. «Дід дуже любив поратися біля пасіки, учив нас бджільництву», — розповідає, розкладаючи старі сімейні фото, Роман. На цьому хлопцеві «медова нитка» не перервалася: сьогодні український аргентинець Роман Коза — теж займається пасічництвом. «Ми говоримо в родині українською мовою, — каже Роман, — ліпимо вареники, мама навчила мене вишивати і пекти паски. Цьому вчаться і мої діти. Звісно, що і бджоли — це наша родинна традиція».
Роман Коза ніколи не був в Україні. Але тут, у французькому Монпельє, куди на Всесвітній конгрес бджолярів «Апімондія» з’їхалися 10 тисяч пасічників із 80 країн, він відчув себе, наче на рідній землі. На конгрес прибула чимала українська делегація — близько 50 бджолярів. З ними Роман і вболівав за нашу країну: Україна виборювала право на проведення міжнародного бджільницького форуму в 2013 році. І перемогла, переконливо подолавши серйозних конкурентів: Туреччину, Іспанію, Італію, Угорщину та Болгарію. За кандидатуру України віддали голоси 93 члени генеральної асамблеї «Апімондії» зі 165.
Україна була найпомітніша в Монпельє: гурт запальної народної музики «Будьмо» та танцюристи з ансамблю Вірського не давали сумувати учасникам виставки, біля двох наших стендів завжди було людно, а вже на другий день тисячі учасників конгресу носили на грудях значок у вигляді жовтоблакитної квітки — логотипу «Апімондії»2013 в Україні. Більше того, як уже писала «УМ», наш мед знову здобув золоту медаль, його укотре офіційно визнали «Найкращим медом світу», так само як і два види традиційних медових вин. Крім того, стенд від України названо кращим на виставці «АпіЕкспо2013», а вебсайт заявки України на проведення «Апімондії» 2013 нагороджено срібною медаллю. «Тепер я точно побуваю в Україні!» — тішиться Роман Коза.
Після «Апімондії» у Монпельє чимало іноземців зацікавилися Україною — європейський медовий край відтепер хоче побачити чи не кожен закордонний бджоляр. Голова об’єднання пасічників Індонезії Джеймс Хутагалунг із самого початку конгресу не приховував приязні до України та зацікавленості нашими продуктами бджільництва. «Ми досліджуємо в нашому університеті властивості прополісу, і Україна мене в цьому плані дуже цікавить, — каже пан Джеймс, — Індонезія далеко від України. А всесвітній форум бджолярів, який відбудеться у вас, — це прекрасна нагода приїхати».
Уже не перший рік мріє про візит до нашої держави й Ріту Капур з Індії (до речі, новообрана на конгресі Медова Королева) — її родина бджолярів дуже здружилася з українськими пасічниками і підтримувала нашу країну як кандидата на проведення «Апімондії».
Ідею познайомити увесь бджолярський світ з Україною підтримує і експрезидент «Апімондії» Азґер Зюґаард Юрґенсен. Він уже навідувався до нашої країни й був приємно вражений побаченим. «Українці дуже приємні й симпатичні, — каже Юрґенсен, — у вас чудові пасічники, які люблять і знають свою справу. Україна надзвичайно приваблива, з точки зору туризму, вона цікава як історією та природою, так і великими апікультурними традиціями. І це дуже важливо — про це має знати світ».
Проведення Всесвітнього конгресу дасть надзвичайно потужний поштовх медовій галузі в Україні. «Фактично ми отримали визнання від усього світу: з Україною варто співпрацювати в найрізноманітніших аспектах бджільництва, — каже Юрій Рифяк, координатор з комунікацій Організаційного комітету заявки України на проведення 43го конгресу «Апімондії» 2013 року. — Ми відкрили багато дверей для наших експортерів, адже тепер вони будуть говорити від імені України — хазяйки «Апімондії». А це вже зовсім інший рівень. Чотири роки до нас буде прикута увага всього бджільницького світу, чотири роки інвестори не матимуть жодного сумніву в перспективності цієї галузі в Україні».
На думку президента оргкомітету, голови правління Всеукраїнської громадської організації «Братство бджолярів України» Тетяни Васильківської, тепер як ніколи український мед має всі шанси стати світовим брендом української нації. І «завойований» конгрес — чудова нагода розпочати роботу в цьому напрямі.
Українським пасічникам є що показати і чому навчити закордонних фахівців — наш край має унікальні медові традиції. Поперше, у нас найбільше бджолярів і найбільше бджолосімей у Європі. «У світі немає більше країни, де практично в кожній сім’ї був би бджоляр і де відсоток бджолярів серед населення був настільки великим. — каже Юрій Рифяк. — За часів Київської Русі мед і віск становили основу експорту князівської держави. У «Правді Ярослава» ХІ ст. 7 розділів регулювали діяльність, пов’язану з бджільництвом. Жодному іншому ремеслу чи промислу не було присвячено стільки уваги». Навіть у виборі державної релігії мед зіграв чи не ключову роль: згідно з літописною легендою, князь Володимир Великий віддав християнству перевагу перед ісламом через те, що Коран забороняв вживати хмільні меди. А наші предки зналися на тому — мали до тисячі рецептів медових напоїв. На рахунку українців — і революційні відкриття у бджільництві. Наш співвітчизник Петро Прокопович у 1814 році першим у світі винайшов рамковий вулик — відкривши таким чином для людства епоху раціонального бджільництва. Сьогодні винаходом видатного чернігівця користуються бджолярі всього світу.
У складі названого на честь Прокоповича Інституту бджільництва у Києві діє музей, колекцію якого гості з різних країн одностайно називають найбільшою та найкращою у світі. Але найбільший захват викликав в іноземних пасічників той факт, що бджільництвом займається в Україні навіть президент Віктор Ющенко, який особисто погодився стати президентом 43го конгресу «Апімондії» — подія в історії цієї організації безпрецедентна.
Продукція нашого бджільництва вже давно цікавить іноземців: вірмени певні, що у в Україні найкраща у світі вощина, росіяни залюбки скуповують («воно дешеве і якісне») обладнання українського виробництва (а раніше було навпаки!). Чеські винороби вивчають стародавні рецепти медів часів Київської Русі, а голландські пасічники охоче купують наших бджолиних маток для розплоду. Німців дуже цікавить наш мед з акції (його ми виготовляємо найбільше у світі) та соняшниковий мед. Петер Маске, голова німецької асоціації бджолярів, запевняє, що в них теж соняшник є, але чомусь з нього бджоли не приносять меду. А унікальний український гречаний мед цінується у світі, як екзотичний, — такий як мед з евкаліпта, наприклад.
Бджільництво — безвідходне виробництво: усі продукти бджолиної праці унікальні й знаходять свого покупця. Один з українських бджолярів уже багато років продає бджолине маточне молочко — знаний природний афродизіак — арабському шейху. «До мене раз на рік приїжджає його посланець і купує півтора кілограма, — розповідає бджоляр. — Одного разу я поцікавився, чому вони не беруть маточне молочко у тих же китайців — воно в них набагато дешевше. На що мені відповіли: ваше — найкраще у світі».
«Бджільницькі ферми у нас порівняно невеликі — у в цьому наша родзинка, — каже Юрій Рифяк. — Якщо взяти лідерів з виробництва меду — таких як США, Китай чи Аргентина, де переважає промислове бджільництво, там основна частка виробництва припадає на гігантські пасіки — по 5—10 тисяч вуликів. Мед на таких «заводах» виробляють за інтенсивною технологією, як м’ясо бройлерів, тому й виходить він низькоякісний, недозрілий. У нас пасіки маленькі, але їх дуже багато. І це дає водночас великі обсяги меду і його хорошу якість — чого немає більше ніде. В цьому — унікальний шанс українського бджільництва».
Як не дивно, український мед дістався Європи лише кілька років тому — тривалі переговори у Брюсселі дали «зелене світло» вітчизняним експортерамбджолярам. Сьогодні мед — поки що єдиний продукт тваринного походження, який дозволено експортувати з України до Європейського Союзу. Мішель Терещенко, нащадок видатних українських цукрових магнатів та благодійників, настільки був вражений якістю нашого меду, що нині займається його експортом до Франції. «Україна — це країна «номер один» у Європі з виробництва меду, — каже він. — Унікальність його в тому, що в Україні є дуже великі поля. І це чудова можливість отримати хороший монофлорний мед — тільки з гречки, акації чи з соняшнику. Такий мед цінується найбільше. В Україні є також чудова можливість виробляти біомед (екологічно чистий продукт з дотриманням суворого контролю) — це майбутнє меду, його вартість утричі більша. Такий мед уже хоче купувати Швейцарія, Німеччина. Потрібно тільки організувати ефективну роботу — і все це буде можливо».
Іван Микитюк із Вінниці, один із провідних експортерів меду в Україні, каже, що багато бджільницької продукції в нас йде за кордон — у понад 20 країн світу. Найбільше меду в нас купує Польща. Арнольд Бутов, президент Російської національної спілки бджолярів, переконаний: це лише чверть можливостей українського бджільництва. Більше того, наш мед погано «розкручений», бо його закуповують інші країни і продають під своїми етикетками. «Вам потрібно виходити самим на світовий ринок, створювати власний бренд, — радить Арнольд Бутов. — Адже український мед дуже хороший — на ньому можна будувати серйозний бізнес. Але тут необхідна підтримка держави».
Нам украй потрібно створювати лабораторії міжнародного рівня, які могли б підтверджувати якість меду з України, приймати нормативні документи, які б полегшували шлях нашої продукції до споживачів. Слід долати також і міждержавного рівня перепони: зараз через те, що ми не є членами Євросоюзу, закордонний клієнт мусить платити додатковий податок —
17,3 відсотка від вартості меду. І наша продукція стає дуже дорогою. «Якби на український мед була спеціальна квота без податку — таку вже отримали Мексика і Бразилія, — це значно б збільшило обсяги експорту нашої продукції», — каже Мішель Терещенко.
Не зайвим було б, кажуть бджолярі, позичити й закордонний досвід. У Бразилії, Австралії існують державні програми, завдяки яким бджолярам надають дотації, пільгові кредити, оплачують курси підвищення кваліфікації. У Франції, наприклад, держава повертає виробникам медового вина гроші, витрачені на обладнання. Наші бджолярі про таке лиш мріють. І хоча французькі пасіки особливого враження на українських бджолярів не справили («у нас рівень значно вищий і санітарні умови кращі», — запевняють наші хлопці) — обладнання у французьких бджолярів — поза конкуренцією: одна установка для фасування меду коштує понад десять тисяч євро. «Вклавши такі гроші, я не впевнений, що поверну їх», — сумнівається пасічник Михайло із Луганщини.
Тим більше що в Україні існує певний «медовий» феномен: ми найбільше виробляємо меду і найменше його їмо. «Треба українцям переходити від цукру до меду — це повинно знову стати традицією, — переконаний Леонід Боднарчук, директор Національного наукового центру «Інститут бджільництва імені Петра Прокоповича». — Сьогодні на українця в рік виробляється 1200 грамів меду, а споживає він лише 250—300 грамів. У Японії, наприклад, цифра виробництва значно менша, але їдять вони більше — 80 відсотків меду закуповують і зразу доводять його до населення. Мед має стояти на столі і в кожного українця. А для цього люди повинні отримувати гідні доходи, адже мед — недешеве задоволення».
Зараз світова громадськість стурбована серйозною проблемою — масовим вимиранням бджіл. Тема збереження «крилатих вартових довкілля» червоною ниткою проходила і на конгресі в Монпельє. Кілька років тому в Америці раптово, без очевидних причин, загинуло близько 70 відсотків усіх бджіл, змусивши науковців замислитися над масовим використанням хімії у сільському господарстві. Як пояснюють фахівці, бджола — чи не єдине створіння на Землі, що не зазнає жодних мутацій. І, мовляв, у неї існує лише два варіанти: залишитися в первісному вигляді чи померти. А ми набагато сильніше залежні від бджіл, ніж здається на перший погляд. У Канаді, наприклад, це вже давно зрозуміли: там мед узагалі — побічний продукт бджільництва, основне — це запилення сільськогосподарських культур. «Головне в існуванні бджіл — всетаки не мед, а захист флори, — каже Арнольд Бутов. — Не буде бджіл — загине вся природа. Про це говорив і Ейнштейн, і провидиця Ванга. Розвиток бджільництва у будьякій країні означає, що сільське господарство теж розвивається. А це надзвичайно важливо для такої аграрної держави, як Україна».
Вітчизняні аграрії сподіваються, що завдяки майбутньому конгресу й пильній увазі до нас світової громадськості сільське господарство отримає новий поштовх і підтримку. «Наш основний потенціал лежить у сільському господарстві. І саме українське бджільництво має прекрасний шанс стати першою «ластівкою» в аграрному секторі, яка проб’є собі дорогу на провідні позиції у світі, — каже Тетяна Васильківська, голова правління Всеукраїнської громадської організації «Братство бджолярів України». — Я переконана, що слідом за бджільництвом цим шляхом підуть інші сектори аграрної галузі. Українському бджільництву лише потрібно стати на рейки ринкової економіки і нарешті позбутися проблем, які воно успадкувало ще з радянських часів. Головний шлях до цього — це глобальна інтеграція. Наша перемога на «Апімондії» — перший крок на цьому шляху».
Фахівці кажуть, що продукти бджільництва здатні вилікувати понад три тисячі хвороб. Мед, пилок, прополіс, бджолина отрута, маточне молочко мають ранозагоюючі, протимікробні, противірусні, знеболюючі, протипроменеві, капілярозміцнюючі властивості — над цими препаратами працюють тисячі фахівців в усьому світі. Наші — серед кращих. Харківські фармацевти мають на своєму рахунку понад 50 унікальних препаратів на основі продуктів бджільництва, аналогів багатьом із них не існує у світі — ними вже активно цікавляться іноземні спеціалісти. І навіть 12 препаратів виробляють і застосовують згідно з наказом МОЗ — це при тому, що ще жодна країна у світі офіційних лікарських препаратів на основі продуктів бджільництва не має. «Ми розробили очні краплі з прополісу, — розповідає Олександр Тихонов, віцепрезидент Спілки апітерапевтів України, завідувач кафедрою аптечної технології ліків Харківського національного фармацевтичного університету. — Ми винайшли технологію — розробили спеціальну очну плівку з прополісом, яка вже 15 років літає в аптечці космонавтів Росії. Унікальність її в тому, що краплі у стані невагомості не використаєш, а плівку за віко заклав — 6—10 днів препарат діє».
Перетворили наші фахівці мед у порошок, вибравши з нього воду. «Це унікальний винахід, — зауважує Олександр Тихонов, — тепер ми з нього робимо 20 препаратів: і свічки, мазі, і краплі, розчини. З цього порошкового меду ми виробили препарати для ін’єкцій. В екстремальних ситуаціях що постраждалим колють? Глюкозу для енергії. А ми тепер колемо мед».
Активно застосовують в Україні, як і в усьому світі, ароматерапію: у закритому приміщенні, де розміщені вулики («вихід» для бджіл, звісно, сконструйовано на вулицю) перебуває людина. «Упродовж кількох годин вона дихає повітрям, яке насичене комплексом ефірних олій, квітковим пилком, — пояснює Олександр Іванович, — і все це має противірусну, протизапальну дію, очищає дихальні шляхи — гарно лікуються запалення».
Над подібними винаходами, до речі, вчені працюють багато століть і особливо цікавляться нині. Завдяки бджолам людство збиралося навіть створити... еліксир молодості. Ідея дуже давня і полягає у наступному: бджола живе у середньому від місяця до півроку, бджолина матка — до п’яти років. Це при тому, що генетично вони не відрізняються. Причина «живучості» полягає в тому, що з перших днів життя бджолину матку годують тільки маточним молочком — і її тривалість життя зростає в десятки разів. Звідси ідея: якщо продовжується життя бджіл, чому не можна продовжити життя людини?
Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>
«Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>
«Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>
...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>
«Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>
Європейський Союз зацікавився нашими степами. Як завжди — набагато глибше, ніж ми самі. Хоча, з іншого боку, ще недостатньо, бо степи насправді потребують значно більшої уваги. «Ми» в даному контексті — це українці з Одеської та Луганської областей, росіяни з Тихого Дону і жителі Кагульського району Молдови. Саме в цих краях призабутий уже ТАСІС започаткував програму «Комплексне використання земель євразійських степів». Головна ідея: як би так налагодити господарське життя в степових районах Євразії, щоб і зиск отримати, і степи зберегти в первозданному вигляді. На перший погляд, завдання нереальне, тим більше що сама Європа свої степи не вберегла. >>
