Із письменників–класиків мало водночас і таких популярних серед найширших верств, і таких загадкових. Певне, тому й на мистецькі події як у масовій, так і у високій культурі до ювілею Миколи Гоголя реагують дещо завзятіше, ніж на вшанування інших класиків. Коли чуєш у громадському транспорті чи на базарі обговорення російського фільму «Тарас Бульба», мимоволі чується фоновий регіт гоголівських чортів і згадуються слова тезки Гоголя Бердяєва про «нечеловеческую пошлость», яку так умів бачити великий письменник.

Слова з анотації про те, що в цій книжці зібрано «есеїстику з відтінком скандальності», спершу мені видались не більше, ніж PR–ходом видавництва. З есеями Євгена Барана, написаними у форматі авторської колонки, я був знайомий і з періодики, і з його невеличкої збірки «Порнографічна сутність правди» (2007), нічого скандального в них не вбачав. Скоріше навпаки — у текстах ішлося про добре впізнавані ситуації, які можна зустріти мало не на кожному кроці: син, який надовго засідає за комп’ютерні ігри, корупція в освітніх закладах, щемливо–печальне спостереження за тим, як на малій батьківщині відходить старше покоління найближчої рідні, загальновідома «повість» про те, як посварилися новітні Іван Іванович та Іван Никифорович (себто Юрій Віталійович та Леонід Михайлович) тощо.

Цього року осінь у Німеччині, в її південній частині, видалася багатою на культурний продукт, експортований з України. Не встигли в Мюнхені завершитися Дні українського кіно, як за кілька днів у містечку Шлірзее, неподалік столиці Баварії, пройде етнічний фестиваль «Український тиждень у музеї дворазового олімпійського чемпіона і чемпіона світу з гірськолижного спорту Маркуса Васмаєра».