Два дні до відставки

Тоді, в ефірі телеканалу «1+1», Юлія Володимирівна говорила твердо і рушуче: «Я знаю, що ми зможемо протягом двох років людям (вкладникам радянського «Ощадбанку») гроші повернути». «Якщо я не зможу повернути людям гроші протягом двох років, я, на відміну від наших чоловіків–політиків, покладу заяву і піду з посади. Тому що посади не потрібні, якщо ти не можеш обіцяне людям дати».

Така категорична обіцянка здивувала тоді навіть соратників Юлії Тимошенко. Міністр економіки у її першому уряді Сергій Терьохін публічно заявив, що виплата компенсацій грішми — річ дуже малоймовірна. І додав фразу, яка мала свідчити, що леді Ю, віддаючи «чоловічі» обіцянки, зі своїм найближчим оточенням не радилася: «БЮТ цього ніде не обіцяв».

Але ж обіцяла ВОНА.

Станом на кінець минулого року уряд Юлії Тимошенко виплатив трохи більше 6 млрд. грн. близько шести мільйонам вкладників. Натомість у черзі ще стоять 13 мільйонів наших співвітчизників. Принаймні так виглядала статистика до середини вересня. А два тижні тому Прем’єр вирішила використати зовсім інші цифри: «6,5 мільйона із 8,5 (?!) отримали тисячу гривень як перший транш. Ми через чотири місяці (!) знімемо цей шлагбаум», — легко пролонгувала свої обіцянки Прем’єрка напередодні президентських виборів.

Питань, на які Юлія Володимирівна так і не відповіла, залишається дуже багато. Перший бік, звичайно, моральний. Так, нині Прем’єрка скаржиться, що працювати їй заважають. Президент, погані депутати, підступна економічна криза. Але ж від політика завжди чекають дотримання слова, тим паче ґрунтованого на такому пафосному порівнянні сильної і працьовитої жінки зі слабкими й безвідповідальними чоловіками. Принаймні у спічі Юлії Тимошенко дворічної давнини не звучало: «Я поверну вам кошти, якщо ми швидко приватизуємо великі підприємства або Нацбанк погодиться на емісію». З іншого боку, проводячи виплати, Юлія Володимирівна чомусь відмовляється індексувати тисячу гривень навіть на офіційно прогнозований показник інфляції за останній рік та не зважає на девальвацію національної валюти. А це вже щонайменше несправедливо — адже перші отримали значно більше, ніж останні. Зрештою, чи не перетвориться на чергову мильну бульбашку обіцянка «заплатити всім» упродовж чотирьох місяців? «Реалізувати цей проект швидко буде важко», — прокоментував «УМ» експерт Школи політичної аналітики при Києво–Могилянській академії Сергій Кисельов.

Про те, як повертали «Юлину тисячу», можна скласти багатотомний архів публікацій: довжелезні черги, у яких люди непритомніли, а іноді й помирали, запис на кілька місяців наперед, «відкати» працівникам «Ощадбанку», аби просунутися у списку, «ноу–хау» окремих банкірів, коли замість тисячі гривень на руки платили по 600 за курсом долара. Найгірше доводилося сільським мешканцям, які мусили по кілька десятків разів їхати до райцентру — на перекличку. Тих, хто проводив час у чергах, Тимошенко заспокоювала особисто: «Я прошу вас, дорогі мої, особливо літніх людей, не хвилюватися, не стояти у великих чергах — перереєстрація вкладів та видача заоща­джень не обмежені в часі. Дай Боже вам здоров’я, і кожний гарантовано отримає те, що передбачено бюджетом». Ті, хто повірили, не отримали нічого...

Негативно оцінюють і вплив виплат на економіку: 6 млрд. грн. вилилися на товарний ринок, «розхитуючи» і без цього послаблену кризою національну валюту. Голова Рахункової палати Валентин Симоненко стверджує, що, не маючи гривневих ресурсів, уряд почав спрямовувати на виплату компенсацій запозичені 2007 року валютні кошти. За оцінками Палати, для цього було використано 770 млн. дол., позичених на шість років під 6,6% річних. «Тепер треба повертати не по 5 грн. за долар, а по 8–9. І починати необхідно з цього року, — сказав Симоненко. — У результаті девальвації гривні це рішення коштує 4,5 млрд. грн. Таким чином, для того, щоб люди отримали 6 млрд. грн., уряд і Мінфін фактично витратили 10,5 млрд. грн».

Чи дотримається Тимошенко обіцянки, дізнаємося вже завтра. Якщо вона людина слова — мала б подати у відставку.