Степан Хмара: Нинішній парламент — загроза для держави

Цього тижня Верховна Рада нарешті запрацювала. Але її вистачило на півдня роботи, після чого депутати із Партії регіонів заблокували трибуну. Отже, доводиться констатувати, що український парламент не функціонує за призначенням уже кілька місяців. І річ не тільки в тім, що трибуна заблокована, а й у тім, що у Верховній Раді немає більшості, а компроміси стають можливими хіба для деструктивних рішень.

Народний депутат ВР трьох скликань, відомий у минулому дисидент, один із засновників УРП, колишній активіст ВО «Батьківщина», а тепер — член УНП Степан Хмара каже, що нинішній парламент — один із найгірших в історії України. Навіть у часи, коли у Верховній Раді більшість мали комуністи, навіть тоді, коли «під куполом» засідала тотальна кучмівська більшість, парламент був спроможний на державницькі кроки, каже Степан Ількович. Бувало й таке, що один простий депутат міг вирішити долю всього голосування.

У розмові з Героєм України, якому незабаром виповниться 72 роки, ми торкнулися питань як внутрішньої, так і зовнішньої політики.

«Спочатку треба міняти Раду, а потім — Конституцію»

— Степане Ільковичу, як ви оцінюєте діяльність Верховної Ради? Чому так сталося, що впродовж кількох місяців у парламенті не можуть налагодити нормальну роботу?

— Я вважаю, що цей парламент — серйозна загроза для держави. Він ніколи нормально не працюватиме, тому що робота законодавчого органу залежить від складу парламенту. Верховна Рада ніколи не була досконалою. Але якщо порівняти нинішній парламент із першим скликанням — це ж небо і земля! У 1990 році у парламенті були прекрасні депутати з різних областей України, в тому числі і з Донеччини, ті ж Слєднєв, Маслюк. Нинішній парламент — це наслідок абсолютно недемократичного, мафіозного закону про вибори народних депутатів. Фактично люди були позбавлені права вибору. Обирали партійних лідерів, які самі ж призначали списки партій чи блоків. Таким чином люди виявилися ошуканими.

— Який фактор тут усе–таки домінуючий: персоналії чи виборча і політична системи?

— І те, й інше. Депутати позбавлені будь–якої власної думки, вони змушені виконувати волю своїх лідерів. Бо над ними висить дамоклів меч: якщо будуть незгодні — не потраплять у список. Великі партії — «Батьківщина», Партія регіонів — їх і партіями назвати не можна. Це кланові структури, які є ставлениками великого капіталу. Вони фактично узурпували владу, а зараз ведуть боротьбу за те, щоб закріпити таке становище.

Без нормального парламенту нема нормальної держави. Тому його треба міняти. Як це зробити? Треба змінити закон про вибори.

— Але самій Верховній Раді (особливо якщо говорити про дві найбільші фракції) зовсім не вигідно міняти систему виборів.

— Звичайно, цей парламент не піде на таке. Загалом усі фракції не зацікавлені в такому законі. Тому я бачу єдиний механізм. Президент мусить подати у парламент свій законопроект. Я виступаю за мажоритарну систему. Люди мають знати своїх обранців. Тоді депутати слухатимуть думку народу — і нехай лише спробують заперечити! Глава держави має право надати законопроекту статус такого, який потребує першочергового розгляду. І якщо Верховна Рада його не ухвалить — то, вважаю, залишається єдиний вихід: звернутися до народу, ініціювати референдум. Я переконаний, що більшість людей підтримали б зміну виборчої системи.

— Як ви ставитеся до думки, що змінити систему можна лише за рахунок внесення змін до Конституції?

— Якщо віддати конституційне питання нинішньому складу парламенту — ви уявляєте, яким буде Основний закон?! Навесні ми вже бачили приклад співпраці БЮТ і Партії регіонів. Під тиском громадськості та журналістів вони відмовилися від політреформи. Злякалися. Але вони не забули цю тему і відклали її до завершення президентських виборів.

Тому я вважаю, що наразі час відкласти питання про зміни до Конституції. Головне — скерувати зусилля на усунення тієї причини, яка дала нам такий парламент. Якщо не змінити Верховну Раду, Основний закон може бути ще гіршим. Вони нам зроблять таку Конституцію, що мало не здасться.

«Коли до влади прийдуть маріонетки, аж тоді Москва втішиться»

— Степане Ільковичу, як ви оцінюєте недавнє звернення президента Росії Дмитра Медведєва до Віктора Ющенка та хвилю, ним викликану?

— Заява Медведєва — це брутальний випад проти сусідньої держави. Жоден державний керівник не може дозволити собі такого демонстративного, зухвалого виступу. Це хамство! Виступ Медведєва був розрахований на те, щоб вплинути на ситуацію в Україні, зокрема у передвиборчий час. Російський президент сказав, що не хоче мати справ із нинішнім керівництвом України. «Але, якщо ви станете навколішки — тоді будемо з вами говорити», — читається в його словах.

— Тепер Медведєв уточнює, що заява стосувалася не України загалом, а персонально Віктора Ющенка. Чи можуть стосунки між Україною та Росією змінитися при іншому Президентові?

— Я б перефразував: чи можуть наміри російського керівництва бути іншими? Та ні. Поки вони не відмовляться від своїх імперських амбіцій, поки Росія не стане на шлях демократичного розвитку — її політика щодо сусідів не зміниться. Ставлення Москви до керівництва України може змінитися лише тоді, якщо їм удасться просунути до влади своїх маріонеток. Наприклад, когось із тих двох кандидатів, які нині розкручуються в Україні як найбільш рейтингові. Я вважаю, що і Віктор Янукович, і Юлія Тимошенко — прийнятні кандидати для Москви. Якщо до влади прийдуть маріонетки, тоді Москва скаже: «Молодці, ви гарні хлопці (або дівчата)».

Цей підхід може змінитися тільки тоді, коли Росія стане на демократичний шлях. Коли вона визнає, що на місці СРСР утворилися незалежні держави, з якими треба рівноправно співпрацювати, а не думати, як їх відкритим чи прихованим способом повернути у лоно імперії.

— Україні під силу боротися з таким натиском північного сусіда?

— Звичайно, під силу. Якби ми навели лад усередині, якби у нас був нормальний парламент, якби у нас був компетентний уряд — це дозволило б проводити сильну зовнішню політику. Якби нормально працювала правоохоронна система, Служба безпеки України...

— ...До речі, багато хто визнає, що нинішня Служба безпеки якраз успішно працює у державних інтересах — і з сепаратистами, й із закордонними діячами, які чинять українофобські прояви.

— Якби СБУ достатньо працювала, Юлія Володимирівна не їздила б із концертами Україною, а ходила б на допити. Я маю на увазі газові угоди з Росією, укладені в січні цього року. Ці угоди — катастрофічні для України! Навіть та держава, яка програла війну, не завжди підписує таку контрибуцію, яку підписала українська делегація. Я вважаю, що тут ідеться про зраду національних інтересів. Юлія Володимирівна керувала цим процесом — вона мусить відповідати.

«Газові угоди, які Тимошенко «здала» Росії, — це знекровлення України»

— Чому ви вважаєте, що це була зрада, а не, наприклад, помилка чи необачність?

— Давайте візьмемо кілька моментів зі змісту угоди. Хіба вони (розробники угоди від України) не знали, що нам не потрібні аж такі великі обсяги газу, які обумовлені в угоді? Знали. І усвідомлювали, що цю умову виконати неможливо. А штрафи за невибрану квоту газу — велетенські! Хіба не розуміли, що Україна погоджується на найнижчу ставку за транзит? Прекрасно знали!

Якби це була помилка, відповідальний діяч потім визнав би цю помилку. Ініціював би перегляд угоди. Хоча очевидно, що це не помилка: в таких речах люди рангу Прем’єра не помиляються. Тому я вважаю це спланованою здачею національного інтересу.

— Якщо говорити про газові угоди, то давайте згадаємо і 2006 рік. Тоді, за прем’єрства Юрія Єханурова, теж було підписано невигідні угоди. Україна втратила прямий зв’язок з азійськими постачальниками газу, натомість отримала посередників у вигляді «Газпрому» та «Росукренерго». Це до того, що, хто б не очолював уряд, завжди важко говорити про газове питання з Росією.

— Правильно, завжди буде важко. Але де ви бачили, щоб національний інтерес здавався так безпардонно? А після підписання угод Юлія Володимирівна ще й заявляла: «Це — наша перемога, ми виграли!» А по суті — створено механізм фінансового знекровлення України.

Завжди буде важко, бо Росія має свої інтереси. Вона хоче побудувати нову імперію, хоче за рахунок України стати потужною світовою державою і знає, що без України цього не зробить. До всього, їй допомагає «п’ята колона». А ви кажете, що СБУ працює... Якщо вони навіть Ігоря Маркова не можуть закликати до порядку — людину, яка давно мала б сидіти в тюрмі, причому надовго, — то про що мова?

— Росія демонструє щодо України агресивну політику, але це — активна політика. Натомість США і Євросоюз уже просто не знають, що робити з Україною.

— Щодо Сполучених Штатів — то ми ще подивимось. А от Європа, особливо Стара Європа, нас «здає». Але тут нічому дивуватись. Якби у нас була інша політика — вони були б змушені поводитися по–іншому. Якщо ті ж німці, французи бачать, як Україна сама серед білого дня здає свої інтереси, хіба вони можуть ставитися до нас інакше? Їм уже не хочеться дерти горлянку заради України, якщо вона сама собі не може дати раду.

РІЧНИЦЯ

«Помаранчева революція показала: українська нація існує»

— Невдовзі в Україні відзначатимуть п’яту річницю Помаранчевої революції. Люди розчаровані в лідерах, які не виправдали сподівань, а відтак — і в Майдані. Як ви гадаєте, чи буде ще час, коли про цю подію згадуватимуть із піднесенням?

— Люди розчарувалися у владі. Україна мала шанси, але не скористалася ними. Але це не вина Помаранчевої революції. Ми вийшли на Майдан, щоб змінити ситуацію в Україні на краще. Великі події оцінюються з відстані. Революція була унікальним явищем, яке показало, що українська нація існує. Що вона має потенціал і в загрозливі моменти може чинити спротив. У світі побачили, що Україна є. Це були щасливі дні. Я не знаю, чи в моєму житті щось подібне ще відбудеться. Хоча я вірю, що Україна розвиватиметься. Наша держава має всі підстави бути потужною і щасливою.

— Що ви назвали б найбільшим негативом, який відбувся за ці п’ять років?

— На жаль, влада не використала імпульс, який дав Майдан. Не відбулося потрібних реформ, насамперед в економіці, правоохоронній системі. Зрештою, не було скасовано отих змін до Конституції. Треба було робити це одразу після виборів. Тим більше що зміни до Конституції приймали незаконно.

— А щодо позитиву?

— Якби не було Помаранчевої революції, то я не знаю, чи ми могли б собі так вільно розмовляти, як зараз. Ми маємо право вільно говорити і працювати на благо держави — це велике завоювання.