Учителі «здоров’язнавства»

В Україні стає дедалі більше сімейних лікарів та медсестер, які надають первинну медичну допомогу всім верствам населення, незалежно від віку чи статі. Спеціалісти кажуть, що завдяки такому переходу на засади сімейної медицини (відповідно до указу Президента) уже сьогодні в багатьох регіонах значно зменшилася кількість важких станів та смертей унаслідок захворювань. А все тому, що всебічний підхід сімейного лікаря до пацієнта (з урахуванням абсолютно всіх факторів — починаючи від наявності у хворого дідуся–алкоголіка і закінчуючи перенесеним у дитинстві гепатитом) дозволяє виявити серйозні патології на ранніх етапах, коли вони ще не загрожують життю людини. А найголовніше — сімейний лікар, спостерігаючи за кількома поколіннями в підопічних родинах, може точніше за будь–якого «вузького» спеціаліста попередити розвиток різних хвороб. Про це і не тільки «УМ» дізналася в головного спеціаліста з розвитку сімейної медицини ГУОЗ Львівсьої облдержадміністрації, головного лікаря 5–ї міської клінічної поліклініки, заслуженого лікаря України Бориса Лемішка.

Три дні лісом, два дні полем — не наша модель

Саме львів’яни перші в Україні почали впроваджувати сімейну медицину — спочатку в межах експерименту, а згодом у рамках загальнонаціональної програми. Крім того, Львівщина першою розробила і затвердила моделі освітньо–медичних округів, підв’язавши їх під адміністративну реформу Безсмертного (де йде перерозподіл території залежно від кількості й густоти проживання населення). «Щоб не розтринькувати гроші, ми чітко визначили рівні забезпечення медичною допомогою, — зазначив пан Лемішко. — Якщо в селі живе до тисячі мешканців, ми відновлюємо там роботу медпунктів. Більше тисячі в сільській місцевості — відкриваємо амбулаторію сімейного лікаря, якій підпорядковуємо медпункти, щоб вони діяли в єдиному медичному просторі. Там, де живе більше 7 тисяч населення, працюють кущові центри первинної медико–санітарної допомоги. Також ми створюємо райцентри, які керують усією мережею первинної допомоги в районі».

На Львівщині вирішили розподіляти деякі види спеціалізованої допомоги на користь сімейної медицини. Скажімо, на районному та міському рівні працює станція швидкої допомоги. На місцях (кущові центри) діють пункти невідкладної допомоги, які обслуговують цілу мережу — щоб радіус охопленої території не перевищував 12 кілометрів. Це дозволяє звільнити сімейних лікарів від потреби тримати автомобіль і спеціальну апаратуру на кожному ФАПі. Водночас з’являється можливість швидко реагувати на кожен виклик і цільово везти пацієнта, залежно від його стану відразу до спеціалізованого закладу, а не транспортувати хворого спочатку в місто, з міста в район, із району в область, втрачаючи дорогоцінний час.

Аналогічні зміни відбуваються і в системі лабораторної діагностики. «Ми забираємо з первинної ланки невластиві функції, — каже Борис Лемішко. — У медпунктах, амбулаторіях сімейної медицини діють експрес–методики діагностики, а дослідження біоматеріалу відбувається в базових клінічних лабораторіях, де створені всі умови для якісної роботи. Реактиви не лежать у глибокому селі, де ніхто не вміє робити біохімії, а якщо й уміє, то з меншою ефективністю. Натомість у сімейного лікаря та медсестри з’являється більше часу для виконання дуже важливих функцій — не просто лікувати хворих, а допомагати запобігти хворобі, зберігати та зміцнювати здоров’я усієї родини, забезпечуючи безперервність медичної допомоги впродовж усього життя людини. Раніше це було просто неможливим».

Не дотягуючи до «розбитого корита»

Сімейний «Айболить» не лише сидить у кабінеті в очікуванні відвідувачів. Такі лікарі в буквальному сенсі стають учителями «здоров’язнавства» для кожної підопічної родини, тому й працюють надзвичайно ефективно. Скажімо, в родині з п’яти осіб (батько, мама, дитина, бабуся, дідусь) малюк захворів на грип. Сімейний лікар прийде на виклик, огляне маленького пацієнта, призначить відповідну терапію. А заразом запитає, як дитина їсть, спить, чи не було в маляти останнім часом болю в животику чи інших нездужань, — щоб мати повне уявлення про стан здоров’я пацієнта і в разі чого «виловити» перші ознаки хвороби.

Також фахівець запитає, як почуваються інші члени родини, при потребі огляне їх. За симптомами, на які більшість із нас не звертає жодної уваги, лікар може виявити етап передхвороби або ж початкову стадію грипу, коли людина ще не почувається «розбитим коритом» і, відповідно, не збирається турбувати медика. Завдяки ранній діагностиці та вчасно призначеній терапії пацієнт, по–перше, не дотягує до вкрай неприємного грипозного стану (і менше страждає), а по–друге, швидше та легше одужує, витрачаючи на це менше часу, нервів і грошей.

Крім того, лікар обов’язково розповість, що треба робити, аби здорові члени родини не «підчепили» від дитини грип. Пояснить, яким чином варто зміцнювати імунітет — кожному індивідуально. А заразом поцікавиться, як там «поживає» бабусина гіпертонія, чи пам’ятає старенька про регулярне вживання ліків для нормалізації тиску, чи дотримується дієти, призначеної раніше. Бабуся, як це нерідко буває, могла махнути рукою на пігулки чи просто забути про них. А вчасне нагадування допоможе покращити її здоров’я та врятувати від інсульту. Аналогічна бесіда (чи не було загострень хронічних захворювань, чи виконуються рекомендації лікаря тощо) проводиться з дідусем, мамою та батьком хворої дитини. А це — чудова можливість отримати відповіді на запитання, які нас турбують, але не настільки припікають, щоб звертатися до медпрацівників. Якщо в клінічній картині залишається багато білих плям, сімейний лікар може направити пацієнта на додаткове обстеження. Таким чином вдається рано діагностувати й ефективно лікувати існуючі хвороби та запобігати появі нових болячок.

Нерідко сімейний лікар спілкується зі своїми підопічними, навіть якщо в їхніх родинах наразі ніхто не хворіє. Особливо якщо йдеться про невеличкі села, в яких усі добре знають одне одного. Скажімо, йде лікар по вулиці, бачить тітку Фросю, яка сидить на лавочці, і починає з нею бесіду. Мовляв, як здоров’я, як життя, що там у родині — чи все гаразд? А потім нагадає: «У вашого батька була виразкова хвороба шлунка, а значить — ви маєте схильність до цього захворювання. Щоб потім не мучилися зі шлунком, я б вам рекомендував не їсти... (перелік продуктів), налягти на... (інший перелік) і поменше нервувати, бо від цього теж хвороба з’являється. Що, як посваритеся з невісткою, потім живіт болить? І часто це буває? Що ж ви раніше не казали? Погано... А як давно ви були на обстеженні? Коли ви востаннє ковтали зонд? Років 15 тому? Ой, давненько, обов’язково треба зробити».

Лікар розповість, де і коли жінка зможе пройти необхідну діагностику, ще раз наголосить, чому це важливо, проконтролює дотримання рекомендацій. Весь цей комплекс заходів дозволяє зменшити кількість важких захворювань і летальних наслідків (наприклад, внаслідок інсультів), а також покращити стан здоров’я майбутнього покоління.

«Узяти хоч би дані у випадках ускладнених форм серцево–судинних захворювань, — каже пан Лемішко. — Торік ми мали на дільницях сімейного лікаря на 100 інфарктів і на 100 інсультів менше, ніж у попередні роки. Крім того, в районах, де функціонують амбулаторії сімейної медицини, у 2008 році ми мали на 10 тисяч менше викликів «швидкої допомоги», ніж до цього. Навіть за дуже скромними підрахунками, собівартість одного виїзду «швидкої» становить 100–200 гривень, а зменшення відбулося на 10 тисяч! Не кажучи вже про собівартість лікування одного інсульту чи інфаркту...»

КАДРИ

На Львівщині зафіксований один із найвищих по країні показників забезпеченості кадрами сімейної медицини. У 2008 році заповненість штатних посад фізичними особами (як медсестрами, так і сімейними лікарями) становила 94,7%. А все тому, що тутешні лікарі припинили «тікати» з села. Обласна влада розробила спеціальну програму, яка передбачає мотиваційні стимули до розвитку сімейної медицини. На 2008–11 роки область виділяє понад 34 мільйони гривень для придбання медичного обладнання і санітарного транспорту. А органи місцевого самоврядування беруть на себе або реконструкцію, або капітальний ремонт, або побудову нового приміщення під амбулаторію та, якщо в цьому є потреба, забезпечують лікаря житлом.

ДО РЕЧІ

Сімейні лікарі та медичні сестри постійно стежать за станом здоров’я членів підопічної родини, заводять на кожного паспорти (там зазначають фактори ризику, спадковість, погані звички, умови життя та праці), учать наданню першої медичної допомоги і догляду за хворими членами сім’ї (введення інсуліну, антибіотиків, масаж, невідкладна лікарська допомога тощо).

ДОВІДКА «УМ»

Тривалий і непростий процес упровадження сімейної медицини в Україні почався саме з експерименту у Львівській області. Ще в 1987 році в місті Дрогобичі відкрилася перша амбулаторія загальної практики сімейної медицини. І лише в 1995 році розпочалася підготовка сімейних лікарів за програмою, затвердженою Міністерством охорони здоров’я України.