З метрами крізь авангард

Для митця найщасливіший період у творчості — історичний перелом у його країні. Більшість відомих і фінансово успішних в Україні художників починали робити собі ім’я саме у другій половині 80–х — на початку 90–х. Картини Олега Тістола, Іллі Чічкана, Максима Мамсікова, Олега Голосія, Василя Цаголова, Іллі Ісупова, Марини Скугарєвої — нарозхват у найпрестижніших галереях Києва, учасники багатьох міжнародних виставок. На жаль, у нас і досі немає Музею сучасного мистецтва, де б можна прослідкувати розвиток їхньої творчості: з чого все починалося і на якому проекті призупинилося. У п’ятницю Національний художній музей, відкривши виставку «Українська нова хвиля. Живопис другої половини 80–х — початку 90–х років», зробив першу спробу переповісти історію постмодерного мистецтва в Україні.

У Національному музеї огляд починається з велетенської копії полотна Арсена Савадова та Георгія Сенченка «Печаль Клеопатри», котре було експоноване на всесоюзній виставці «Молодість країни» у 1987 році і стало знаком появи української нової хвилі. На виставці представлено понад 30 імен, більше 50 живописних, відео– і фоторобіт, котрі для сучасників стали відкриттям. Куратору Оксані Башировій вдалося дуже грамотно і гармонійно розмістити картини, а це дуже рідкісне явище у нас. Для прикладу наведемо хоча б стіну, де висять картини Олега Тістола, Костянтина Реунова і Марини Скугарєвої. З першого погляду здається, що це полотно одного і того ж майстра. Для експозиції підібрали роботи тих творців, які у 90–х, поєднавши трансавангард (що означає крізь авангард) і національні традиції українського бароко, створили «нову хвилю». Це міжнародне поняття, і у світі воно означає «повернення до живопису».

«Проект задумувався ще рік тому, а реалізувався досить спонтанно, буквально за місяць. Не так легко знайти картини з цього періоду. У музеях їх майже немає, все — у приватних колекціях. Як людина, яка знайома особисто з колекціонерами, я знала, де і в кого шукати. Багато хто погодився відразу співпрацювати, з деким виникли неприємні ситуації. В однієї бізнес–леді є велике, на три метри, полотно Василя Цаголова, та вона відмовилася надати його для виставки. Тож ми мусили виставити лише маленьку його картину і не зуміли показати художника у 90–х у повній красі так, як би нам цього хотілося», — каже «УМ» Баширова.

На виставці стає очевидним, хто з художників сучасності продовжує малювати заради мистецтва, а хто перейшов на комерцію. «Наприкінці ХХ століття відчувалося, що мистецтву прийшов кінець. Ніхто не думав, що зможе створити щось нове і заробити на цьому гроші. Це були ідеальні умови для справжнього мистецтва», — додає Оксана Баширова. У своїй техніці продовжують писати наймолодший представник «нової хвилі» Ілля Ісупов, Олександр Гнилицький, Микола Маценко, Олександр Сухоліт. Відхилення в бік комерції помітне в Олександра Ройтбурда. Та найбільше вражають розбіжності в роботах Іллі Чічкана. Картина «Прощальна пісенька з кінофільму «Вік любові» взагалі не має нічого спільного з сьогоднішніми мавпами Чічкана. «Тоді всі експериментували. Це була спроба знайти себе. Я ніколи не працював, щоб продаватися. Гроші — це жахлива штука. Просто з тих часів я виріс як художник і мене почали купувати», — каже Ілля Чічкан.

Мистецтвознавець, яка на початку 90–х не раз бувала у майстерні Чічкана та його колишньої дружини Тетяни Ільяхової, тільки зареготала, почувши відповідь Іллі. «Я бачила на власні очі, як цю роботу малювала Іра. Ілля тільки рамку зробив, на котрій підписався. Подивіться уважно, це ж зовсім інший стиль. Якби ця правда стала всім відомою, картина втратила б свою цінність. Сьогодні на Чічкана працює його ім’я, а не якість робіт», — шепче на вухо мистецтвознавець.

Здавалося б, тим самим, що і десять років тому, залишився Юрій Соломко. На картах світу знову цілуються пари, але стали вони надто гламурними і рекламними. Тоді це був погляд крізь авангард. Тепер це ніби герої романів Фредеріка Бегбеде. Для відвідувачів ця виставка — відкриття таємниці, як ламалася система радянського мистецтва, для художників — нагадування, яким має бути творчий процес.