У Голлівуді Софі називали «богинею».
У наші часи девальвації багатьох понять знецінилося і поняття «зірка» як визначення творчої особи з великим талантом та харизмою, яку шанують і обожнюють маси. «Зірками» величають бездарних, нафаршированих силіконом дівиць та м’язистих бугаїв, що трощать кістки «поганим хлопцям» у поганих кінобойовиках. Та, як на нічному небі зірок — міріади, але більшість із нас знає назви хіба десятка, так і в кіно, справжніх зірок — одиниці. І до них належить італійська акторка Софі Лорен, якій завтра виповнюється 75 років.
Софія Шиколоне (таке справжнє прізвище героїні нашої розповіді) народилася 20 вересня 1934 року в Римі. Вона була позашлюбним дитям акторки–аматорки Ромільди Віллані, яка так ніколи і не пізнала смаку слави, та такого собі Ріккардо Шиколоне. Попри те, що батько залишив Ромільду й доньку, Софії дісталося його прізвище.
Дитинство Софії припало на роки Другої світової війни і пройшло в злиденних нетрях Неаполя. Мати і донька недоїдали. Це при тому, що Анна–Марія, двоюрідна сестра Софії, вийшла заміж за сина фашистського диктатора Італії Беніто Муссоліні — Романо — і могла б допомогти родичам. Дівчинка виросла високою та худющою, тому ровесники дражнили її «Штахетина». Але з часом із гидкого каченяти почав вимальовуватися лебідь. Часто буває: коли жінка програє власне життя, то шукає компенсації в успіху своїх дітей. Отож і мати розпочала виставляти Софію на різні конкурси краси. 14–річна дівчинка перемогла на одному з них у Неаполі й здобула титул «Принцеса моря».
Підбадьорена мама забрала доньку до Риму, де обом вдалося отримати другорядні ролі у фільмі «Кво вадіс» (стрічка, яку тепер відносять до класики кіно, вийшла на екрани 1951 року). Але малі ролі великих прибутків не давали, тому дівчина не пропускала конкурсів краси. І пробилася на головний — «Міс Італія», де посіла друге місце.
Софії було лише 15 років, коли на черговому конкурсі краси вона познайомилася з відомим італійським кінопродюсером Карло Понті. Той помітив високу, струнку, вродливу дівчину, підписав із нею контракт та почав робити її кар’єру. Для початку направив дівчину на драматичні курси, де вона засвоїла ази акторського мистецтва, а потім дарував ролі: від зовсім другорядних до головних. Молода акторка та старший на 24 роки продюсер спільно вигадали артистичний псевдонім, під яким її тепер знає увесь світ, — Софі Лорен.
До 1954 року Софі Лорен стала головною конкуренткою для тодішньої найбільшої зірки італійського кіно — Джини Лоллобріджиди. Невисокого зросту Джина була зразком класичної м’якої жіночої вроди. Висока та струнка Софі з широким, немов у циркового клоуна, ротом, занадто великими очима, дещо вилицювата, не підпадала під канони краси, але випромінювала ледь стримувану дику чуттєвість і сексуальність. Саме за це, коли перші значні фільми Лорен потрапили на екрани США, її засипали пропозицями продюсери з Голлівуду. Вони розуміли, що такий тип середземноморської вроди неодмінно знайде свого покупця в Америці.
Софі Лорен спочатку з’явилася в американських фільмах, які знімалися в Європі, а 1958 року перебралася до Голлівуду. Її приїзд до Америки супроводжувався неймовірною рекламною кампанією: перші шпальти газет рясніли заголовками на кшталт «Богиня прибуває». Попри те що тодішній Голлівуд був набагато гуманніший, ніж сучасний, на жаль, американські режисери так і не спромоглися повною мірою розкрити талант обдарованої акторки. Вони вульгаризували її імідж, намагаючись всіляко затушувати риси жінки з простого народу, а натомість штучно створили з неї гламурну діву. Хай там як, але Лорен отримала приз для кращої акторки на Венеційському кінофестивалі за роль в американському фільмі «Чорна орхідея» (1959).
Сама авторка також почувалася в Голлівуді не дуже комфортно. Були великі проблеми з англійською мовою, тому у фільмах її дублювали. Виникали інші побутові непорозуміння. Словом, 1961 року Софі Лорен повертається до Італії, де розпочинається її «зоряне десятиляття». За цей час вона створила кілька незабутніх екранних дуетів із тогочасною найбільшою величиною італійського кіно — Марчелло Мастроянні.
«Сінематографічний хіт–парад» почався фільмом «Чочара» режисера Вітторіо Де Сіки, в якому Лорен виконала, імовірно, кращу роль свого життя — матері в роздертій війною Італії, за що отримала «Оскар» та відзнаку як краща акторка на Каннському кінофестивалі. Далі був тріумф соціальних трагікомедій, поставлених знову Де Сікою, в яких партнером Софі виступив красень Мастроянні: «Вчора, сьогодні і завтра» та «Шлюб по–італійськи» (Лорен та Мастроянні знялися разом загалом у 13 фільмах). Ці дві стрічки мали шалений успіх у всьому світі, зокрема й у СРСР. За останню вона отримала нагороду на Московському кінофестивалі. На знак подяки зірка погодилася знятися в радянській воєнній драмі «Соняшники» (1969).
У 60–ті роки Лорен прославилася передусім завдяки створенню образу простої жінки з народу в низці соціальних драм та комедій, але акторка одночасно не цуралася ролей у популярних на той час комерційних фільмах–колосах. Ідеться про високобюджетну масштабну продукцію з масовими батальними сценами «Ель Сід», «Падіння Римської імперії». Стосовно романтично–комедійних фільмів, то кращим можна вважати зняту 1967 року в Британії «Графиню з Гонконга», де вона зійшлася на знімальному майданчику з легендою світового кіно Чарлі Чапліним. Це була остання роль у житті геніального коміка.
Вона ще й співає
Лорен записала дві пісні в дуеті з відомим британським комедійним актором Пітером Селлерсом. Перша пісня — Goodness Gracious Me — у 1960 році досягла четвертого місця британського хіт–параду, а друга — Bangers and Mash — потрапила наступного року до першої двадцятки. В доробку Лорен є навіть найвища американська музична нагорода «Греммі», щоправда, не за спів, а зачитане слово. Вона отримала її 2004 року спільно з... екс–президентами СРСР Михайлом Горбачовим та США — Білом Клінтоном за запис дитячої опери Сергія Прокоф’єва «Петя і вовк».
Розлучення і шлюб по–італійськи
Софі Лорен та її Пігмаліон — Карло Понті — побралися 1957 року, коли їй було 23, а йому — 47. Перед цим Понті розлучився в Мексиці зі своєю першою дружиною. Статна висока красуня і опецькуватий, нижчий від неї на голову кінопродюсер були найкращою ілюстрацією до «Красуні й чудовиська». Ніхто не віщував цьому шлюбу довгого життя. Передусім судові органи, оскільки на той час італійське законодавство не дозволяло розлучення, окрім як із дозволу самого Папи. Тож Понті звинуватили в багатоженстві. Судові битви тривали п’ять років, після чого подружжя не витримало судового та суспільного осуду й анулювало шлюб. Але це не вихолодило їхні почуття, тому Лорен і Понті через чотири роки взяли громадянство Франції, де в 1966–му уклали шлюб, в якому народилися двоє синів: Карло Понті–молодший та Едоардо.
Упродовж кінокар’єри Софі Лорен знялася в майже ста фільмах, здобула численні нагороди за кіноролі, зокрема і почесний «Оскар» 1991 року за життєвий внесок у мистецтво кіно. Своє життя вона описала в біографічній книзі «Софія — жити і кохати: її особиста історія» (1979). В інтерв’ю і під час численних прес–конференцій Софі постійно наголошувала, що кінокар’єра нічого не варта у порівнянні з її щасливим родинним життям. Вона прожила з Карло Понті довгих 50 років, аж до його смерті 10 січня 2007–го. Можливо, вона відчувала до нього любов і як до чоловіка, і як до батька, якого ніколи не мала.
А мамі, з якою мала найкращі відносини, віддала своєрідну данину: 1980 року знялася в біографічному художньому телефільмі «Софі Лорен: її власна історія» і в ролі самої себе, і своєї мами. А наступного року на італійському телебаченні демонструватимуть черговий біографічний телефільм «Мій дім», в якому Лорен виконує роль своєї мами.
Як справжня традиціоналістка, Лорен знаходила задоволення у приготуванні їжі для родини. Вона видала дві книги власних кулінарних рецептів. На запитання, у чому секрет її вічної молодості, Лорен завжди жартома (а може, і серйозно) відповідала, що в неаполітанських спагеті.
У 72 роки Софі погодилася знятися напівоголеною для популярного календаря «Тиреллі» й дала фору багатьом юним кралям.
У Нью–Йорку відбулася одна з найулюбленіших подій шоу–бізнесової тусовки — церемонія вручення премії MTV Video Music Awards, заснованої найпопулярнішим музичним телеканалом у світі. Уперше подію такого масштабу організували в Брукліні, і незважаючи на «непрестижний» статус цього району, дійство було справді вражаючим. >>
Цілком можливо, що за кілька років світ перестане асоціювати Ольгу Куриленко винятково з дівчиною Бонда: сьогодні вона задіяна у кількох проектах всесвітньо відомих режисерів, що дає їй надію вийти за рамки образу статичної красуні. Сміливо припускаю, що у майбутній біографії актриси буде глава, в якій описуватиметься, що змінити амплуа їй дозволила робота у фільмі дебютантки Міхаль Боганім «Земля забуття» (картина виходить на екрани кінотеатрів України 26 квітня): Ольга грає молоду жінку, яка не може забути про трагедію, що сталася в її житті під час вибуху на ЧАЕС. Актриса сама вийшла на проект маловідомої режисерки. «Від когось Ольга довідалася, що існує сценарій фільму про Чорнобиль, і зацікавилася ним, — розповідала в інтерв’ю «УМ» Міхаль. — Оскільки я знімала до цього документальне кіно, то мені не йшлося про те, щоб залучити до роботи над фільмом відомих акторів. Але коли зустрілася з Ольгою і поговорила з нею, то зрозуміла, що вона підходить на цю роль».
Незважаючи на те, що українка працює з такими великими, як Деніел Крейг, Терренс Малік, Том Круз, їй вдається залишатися «земною». «Особливі прикмети» цієї знаменитості: скромність, виваженість, працьовитість. Хоча, можливо, у майбутньому ми дізнаємося про недитячі інтриги, завдяки яким, а не лише екзотичній красі, Куриленко пробиралася на вершини Голлівуду, проте в інтерв’ю «УМ» Оля постала саме такою. За її словами, вона не потребує «зіркової свити»: у неї немає менеджера, асистента, водія, публіциста. «Свою кінокар’єру я будую сама. Для простої поради мені достатньо мого асистента», — стверджує Куриленко. >>
Лікарі, які робили розтин тіла співачки Уїтні Х’юстон, виявили в її легенях воду. Така остання новина із закулісся раптової смерті американської зірки поп– та соулмузики. >>
Цьогорічна, 58–ма, церемонія вручення найвищих американських музичних нагород «Греммі», яка відбулася в Лос–Анджелесі у ніч із неділі на понеділок за київським часом, пройшла під знаком жалоби. Напередодні у своєму готельному номері була знайдена мертвою славетна співачка Уїтні Х’юстон, яка мала виступити на цій церемонії, тож вечір фактично перетворився на вшанування її пам’яті. Спершу організатори навіть думали взагалі скасувати захід, але родина Х’юстон попросила цього не робити. Проте в програму церемонії було внесено зміни. >>
Цьогорічна, 83–тя, церемонія нагородження премією Американської кіноакадемії виявилася чи не найбільш передбачуваною з початку сторіччя. В усіх головних номінаціях «Оскар» отримали фаворити, та й решта переможців критиків не здивували. >>
Змагання, в тому числі й музичні, привабливі несподіванками. Цьогорічне «Євробачення» подарувало дуже симпатичний «сюрприз»: перемогу звичайної німецької дівчини, вчорашньої школярки, яка, не маючи змоги похвалитися вокальними даними чи особливим музичним талантом, підкорила Європу своєю щирістю і простотою. Німеччина стоїть на вухах і носить Лєну Майєр–Ландрут на руках, продюсер на хвилі цієї ейфорії пропонує відправити її на «Євробачення» й наступного року, а сама тріумфаторка зітхає: мовляв, усе це приємно, але коли ж їй тепер навчатися? >>
