Під куполом Клюге і Вендерса

Із німецькою пунктуальністю вже в 15–й раз Гете–Інститут в Україні організовує фестиваль «Нове німецьке кіно». З 17 по 23 вересня у столичному кінотеатрі «Київ» (а з 1 жовтня — в Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку та Львові) покажуть п’ять ігрових картин сучасних класиків німецького кіно Андреаса Дрезена, Вернера Шретера, Кароліне Лінк, Віма Вендерса та Марко Кройцпайнтнера. Те, що німці відзняли за рік, українські режисери із нашим фінансуванням не втрафили б і за десять. Сумніше навіть не те, що ми у порівнянні із західною кіноіндустрією випускаємо мало вартісних стрічок, а те, що стан вітчизняного прокату не дозволяє українському глядачеві ознайомитися з новинками світового кінематографа. Звісно, фестиваль у цьому випадку — подарунок долі для кіномана.

Цьогоріч «Нове німецьке кіно» пройде на особливому піднесенні. За рік німці знімають понад сотню ігрових і документальних фільмів, котрі є гідними конкурентами голлівудським стрічкам. З них організатори фестивалю вибрали кращі з кращих. Кароліне Лінк через сім років після отримання «Оскара» за «Ніде в Африці» презентуватиме «Рік узимку» про родинні стосунки, проблеми кохання–сексу і мистецтво як відповідь на вічні питання. Стрічка Андреаса Дрезена, найпопулярнішого за останнє десятиліття німецького режисера, вже брала участь у фестивалі минулого року. Цього разу після фільму «На дев’ятому небі» він продовжує досліджувати тему життя старих людей. «Віскі з водкою» два тижні тому вийшло в прокат у Німеччині, а вже сьогодні знайшло свого глядача в Україні. Історія про пристаркуватого відомого актора, який з нудьги пиячить і зриває зйомки, не вигадана: сценарист Вольфганг Кольгазе описав випадок із власного життя. У 1950–х він працював асистентом режисера у фільмі, де головного героя мучила самотність, через що він бешкетував на знімальному майданчику і зловживав надмірною кількістю горілки. Щоб не провалити фільм, продюсери знайшли у провінції маловідомого актора і почали паралельно знімати другий варіант із дублером. Усе закінчилося комічно і трагічно водночас. Андреас Дрезен зумів зняти фільм у фільмі, де немає чіткої лінії хто головний, а хто — з масовки. При тому кожен герой настільки запущено нещасний, що режисер ніби попереджає глядача: «Дивіться і думайте, щоб вас не відкинули на узбіччя».

Пальму першості слід віддати Віму Вендерсу та його стрічці «Зйомки у Палермо». До речі, це дев’ятий фільм режисера, що брав участь у програмі Каннського кінофестивалю. Як і в «Небі над Берліном», він по–філософськи підходить до проблем мистецтва, кохання та сенсу життя. Тільки цього разу замість ангела людиною стає Смерть і зустрічається вона не з актрисою, а з модним фотографом, загубленим у рутинній метушні.

Стрічки представників генерації великих у кіно завершить ретроспектива фільмів Александра Клюге. Організатори фестивалю спершу хотіли показати його останній фільм «Новини з ідеологічної античності: Маркс—Ейзенштейн—Капітал», який показували на минулорічному Московському кінофестивалі. Директор Гете–Інституту Вера Багаліантц виявила, що в Україні ще жодного разу не показували фільмів легенди німецького кінематографа, тож глядач зможе тепер переглянути п’ять його стрічок.

Великий «плюс» «Нового німецького кіно» — це дві ювілейні дати. Перша — 20–та річниця падіння Берлінської стіни. Спеціально до цієї річниці 13 режисерів середнього покоління зробили альманах «Німеччина 09 — 13 коротких фільмів про стан нації». Це стрічки в основному про сучасне болісне і трагічне життя Німеччини, а не про історичні перипетії. Як каже продюсер фільму «Віскі з водкою» Кукі Ціше, німці ще не готові осмислити події 1945 року: «Для нас це болючий процес. Не так багато років пройшло від часу падіння стіни, щоб виробити власну політичну позицію і розказати про це в кіно».

Тому найпозитивнішим моментом німецького фестивалю після цього здається анімаційна програма. У 2009 році німецьке аніме святкує 100–річчя. У рамках фестивалю покажуть 14 кращих стрічок семи років нового тисячоліття. Так що на фестивалі «Нове німецьке кіно» кожному глядачеві від маленького до старого буде що переглянути.

Олена МУРАВЕЛЬ