Якщо макітра задзвенить...

У родині 34–річного Валерія Савченка із міста Звенигородка Черкаської області ніколи не було гончарів. А він — справжній майстер цієї справи: його макітри, горнятка, глечики, тарілки, полумиски черкащани купують із задоволенням. Сьогодні він — єдиний гончар у Звенигородці. Таким колись традиційним для українського народу промислом нині тут не займається тепер ніхто.

Чотирнадцять років тому Валерій закінчив у столиці художньо–промисловий технікум, відтоді й займається гончарною справою. «За день можу більше п’ятдесяти виробів виготовити. Це якщо враховувати, що ще витрачаю час і на замішування глини», — розповідає «УМ» гончар.

Каже, що за якість своїх виробів особисто ручається. «Якість посуду перевіряю по дзвону черепка. Тільки так! Чим дзвінкіший його звук, тим краща якість», — пояснює мені гончар і бере до рук розписану українським орнаментом макітру. Майстер стукає по ній кісточками пальців, і вона починає «співати», наче дзвін. «Отака макітра довго прослужить господині», — з гордістю пояснює народний умілець.

Валерій Савченко розповідає, що сировину для своєї роботи знаходить за рідним містом. Там потрібної для гончарства глини є аж чотири види. А вироби свої реалізовує не тільки в рідному місті, а й у сусідніх районах — Лисянському, Уман­ському, в Черкасах. Найбільш ходовим цей товар стає перед святами: гарна макітра для вареників — чудовий подарунок.